Стіна щитів – це оборонний піхотний стрій, особливо популярний на півночі Європі на рубежі 9-11 століть. В такому строю бійці змикали щити, тим самим збільшуючи загальний захист. Принцип цієї тактики засновувався на ідеї фаланги, але був значно простішим.
Стіна щитів до Середньовіччя
Перше зображення щільно зімкнутого строю було відображене на шумерській колоні, яка датується 2500 р. до н.е. В часи Античності ця ідея постійно зустрічається в різних варіантах. Як мінімум можна згадати класичну грецьку фалангу, римську фалангу, перські спарабари.
Завдяки такій тактиці навіть ополченці, які були безкорисні в індивідуальному бою, могли представляти серйозну силу. Щити внапусток дозволяли більш вдало прикриватися від метальної та стрілецької зброї. А оскільки в обладунками в ранньому Середньовіччі було досить туго, то основним захистом багато століть залишався саме щит. Тактика стіни щитів дуже добре вписалася в тактику ранніх середньовічних армій.
Найбільш ефективно проти метальної зброї показала себе римська «черепаха» (лат. testudo). Для формування черепахи римляни мали спеціальні прямокутні щити і проходили відповідну стройову підготовку.
Найбільш ймовірно, що племена північної Європи запозичили тактику вже у пізніх римських легіонів. Пізньоримська, а потім і візантійська армії також продовжували використовувати подобу «черепахи» з декількома рядами щитів – фулкон (грецьк. Phoulkon). Легіонери в цей час вже мали округлі щити і більш слабкі обладунки.
Швидше за все саме цей варіант і був перейнятий германськими племенами Північної Європи. Згодом стрій був адаптований до більш простої «варварської тактики» з простим щитом і списом.
Англосакси називали такий тип строю – стіна з щитів (староанг. Scildweall або bordweall). Згодом ця назва дещо змінилась і сьогодні стіна щитів англійською називається shield wall. У вікінгів ця ж тактика відома під назвою ск`ялборг (древньосканд. Skjaldborg).
Ангоглосаксонська стіна з щитів
Предки англосаків – германські племена англів, саксів, ютів та фрізів не раз зустрічались з римлянами, де і могли добре ознайомитись з фулконом. Тактика дуже підходила для германських племен де основною силою був фірд. Англосаксонське завоювання Британії розповсюдило цю систему по всій території сучасної Англії.
Фірд – це англосаксонське ополчення, яке збиралось на час війн. Основну масу складали вільні селяни керли (англосакс. Churl або ceorl). Вони мобілізувались тільки під час війни. Кожен воїн мав з’явитись зі своєю зброєю.
Військовий прошарок суспільства складався з племінної правлячої еліти. Такі воїни спочатку називались гезітами (англосакс. gesithes). Після 8 сторіччя воїни та дрібні дворяни стали називатися тенами (англ. Thegn), а більш впливові ерлами (англ. earl). Особливою елітною частиною були хускарли (англ. Housecarl) – особиста гвардія королів.
На відміну від простих воїнів фірду, дворяни були добре озброєні і треновані. Їх вже було можна назвати професійними воїнами. Вони займались саме управлінням та військовим ремеслом. Однак на ранніх етапах анголосаксонської історії вони складали дуже малу частину війська. Тому більшість в англосаксонських арміях складали ополченці керли.
Стрій стіна із щитів у англосаксів вперше документально зустрічається в поемі Беовульф, яка датується кінцем 7 сторіччя.
І сталось так
По прошесті років
Що і Хигелак згинув
І Хардред
Від меча загинув, –
Під стіною щитів
Англосаксонська поема «Беовульф», 2208
На відміну від племен на континенті для англосаксів було не характерним використання кавалерії та великих мас лучників. Усі битви складались зі стрімких і коротких сутичок піхоти.
Особливу популярність стіна щитів, як основний бойовий порядок, отримала за Альфреда Великого. Тактика ідеально підходила для ополчення з англів і саксів, яке протистояло більш досвідченим воїнам вікінгам. Це було продемонстровано в битві при Едінгтоні у 879 р., коли саксонське військо Уессексу здолало язичницьку армію жителів півночі Гутрума.
Типові бійці ополчення в сутичці один на один мали небагато шансів проти вікінгів-нальотчиків. Тактика стіни щитів сильно збільшувала шанси фірду. Сусіди поруч в строю посилювали бойовий дух і захищеність кожного бійця окремо. Також така тактика бою не вимагала особливої військової майстерності. Все зводилось до простих рубаючих та колючих ударів, а також до штовхання щитом.
Отже з причинами виникнення та популярності ми вже ознайомились, тепер давайте розглянем принцип строю детальніше.
Зброя і тактика англосаксів
Як ми пам’ятаємо англосаксонське військо формувалось з двох складових частин – професіональних воїнів з еліт і ополчення з селян. В перші три ряди стіни щитів намагались ставити найбільш захищених та досвідчених воїнів. Тому весь фронт стіни щитів формували тени, ерли та хускарли.
Однак, професіональних солдатів було не багато, а тонкий стрій дуже легко пробивається супротивником. Тому позаду бійців в обладунках і шикувались інші, менш озброєні бійці фірду. Вони збільшували глибину строю, його стійкість та натиск.
Основною зброєю англосаксонського ополчення були списи і сокири. В умовах тісного контакту дуже популярним був довгий ніж Сакс (древньоангл. Saex) з клинком у 30-40 см. До речі по одній з версій, саме ця зброя дала назву племенам саксів (буквально люди з саксами). В якості стрілкового озброєння керли використовували метальні дротики і сокири франциски. Рідше використовували короткі луки. Знамениті англійські лучники і довгі луки з’являться сильно пізніше і будуть запозичені у валійців.
Захист ополченців був мінімальним і складався з простого дерев’яного щита та шолома. Щити робились з дерева та обтягувались зверху шкірою. Вони призначались більше для захисту від метальної зброї. Простий щит збирався з дощечок які могли швидко замінитись у випадку розлому. З обладунків в той час найбільш популярною була кольчуга, однак придбати її могли лише дуже багаті фірдмени (бійці фірду).
Військовий прошарок був більш забезпеченим і міг дозволити собі кольчуги та міцні і більш вишукані шоломи. Професіональні воїни використовували також міцніші щити. Найбільш міцними з них були екземпляри у випуклій формі лінзи. Така форма дозволяла уникати ударів по кромці щита.
Найдорожчою і найстатуснішою зброю був меч. Через дуже велику ціну він був доступний лише багатим та знатним воїнам. Більш простими та практичними були тесаки, які могли знадобитись і вдома, і у поході. І все ж таки як серед простих ополченців, так і серед еліт найбільш розповсюдженими видами зброї залишались списи, бойові сокири та дротики.
Після 8 сторіччя в широке використання увійшли перейняті у вікінгів сокири з довгим держаком (1.8 м) – бродекси (анг. Broad axe), які також називались датськими сокирами. Завдяки довгому держаку вони давали змогу бійцям другого ряду атакувати супротивника ударами страшної сили. Один такий точно завданий удар міг відразу розрубати вершника і коня під ним.
Якісні бродекси були достатньо збалансованими, тому тренований боєць міг завдавати ударів навіть одною рукою. У першому ряду, закриваючись щитом у іншій руці, такий воїн міг дістати солдата з другого ряду супротивника.
С цією ж ціллю використовували і довгі списи. Ця зброя надавала стіні щитів більше універсальності тому що до рукопашного бою доєднався і другий ряд. Перший ряд формував стіну зі списів, яка не давала ворогу підійти ближче. В цьому випадку можна було тіснити ворога списами, щось на кшталт македонської фаланги.
Стіна щитів у серіалах «Останнє королівство» та «Вікінги»
Стіна щитів широко висвітлюється в історичних серіалах «Вікінги» та «Останнє Королівство», де бійці б’ються у багатоповерховому строю. В реальності так тактика могла використовуватись тільки під час обстрілів. У рукопашному бою таку щитову стіну дуже швидко б прорубав супротивник, через слабку маневровість і хлипкі дерев’яні щити.
Під час обстрілів воїни задніх рядів дійсно могли розміщувати свої щити понад передніми, а наступні ставити їх вертикально, на кшталт римського фулкона. Також передні лінії могли опускатись на одне коліно, що дозволяло вистроїти щити в три ряди, повністю закрившись від стріл.
Загальні команди віддавались за допомогою горна чи рогу, щоб люди мали змогу почути їх через шум битви. Також використовувався старий добрий мат крики та гінці. Позаду основного строю розмішувались лучники, пращники і застрільники, які засипали ворога стрілами, камінням та дротиками. Окремих рядів зі стрільців не використовували. Бійці з метальною та стрілецькою зброєю просто розподілялись по основному строю.
Як ми бачимо виходить майже ідеальний захисний стрій, що однаково ефективний для бою проти піхоти, стрільців та кінноти. Як показала битва при Гастінгсі (1066), стіну з щитів не змогла проломити в лоб навіть найтяжча кавалерія того часу.
Слабкість даної тактики була в чутливості для обходу з флангів та прориві лінії. Стрій який прорвали, знов зібрати до купи було не реально. Якщо хускарли ще могли битись, перебуваючи в оточенні, то звичайні бійці фірду втрачали мужність, коли не відчували плеча товариша. Маневреність була мінімальною, тому швидко повернутись або перестроїтись було дуже складною та часто не можливою задачею.
Саме тому полководці намагались спеціально вибирати місцевість, щоб виключити можливість швидкого обходу з флангів. Ідеально підходили високі пагорби, ріки, ліса та інші природні перешкоди, які не давали противнику простору для маневру і змушували атакувати в лоб.
Етапи битви в англосаксонській війні
Починаючи з 9-го і до самого Нормандського завоювання Англії у 1066 тактика стіни з щитів була основною в усіх англосаксонських війнах. Битви в цей період були доволі швидкоплинними і складались з коротких сутичок від 5 до 20 хвилин.
Через низьку якість щитів і обладунків рубка була крайнім випадком і її старались уникати усіма силами. Тому в цей період значно збільшилась роль загонів підтримки і стрільців.
Англійський письменник і історик Стівен Полінгтон відрізняє наступні етапи в бою між двома стінами щитів.
- Підготовка
- Етап зближення
- Перестрілка
- Рукопашний бій
- Відступ і погоня
Підготовка. Полководець вибирає місцевість для розташування війська з захищеними флангами. Бійці шикуються в бойовий порядок, командири проголошують надихаючу промову.
До зіткнення в хід йшла уся метальна зброя, яку могли застосувати.
Етап зближення. Дається сигнал до наступу. На полі бою звучить бойовий клич і одна зі сторін починає повільно й йти на зближення. Уперед вибігають застрільники і ударні загони.
Перестрілка. Дуже важливий етап у який вкладали максимум зусиль, щоб мінімізувати подальші втрати в рубці.
Обидві сторони закидають один одного дротиками, сокирами, стрілами і камінням, щоб зломити рішучість ворога. Іноді обстріл був настільки потужним, що противника в рукопашній лишалось лише трошки дотиснути.
Деякі воїни вибігали вперед і розганялись щоб надати найбільшу швидкість польоту дротика. Це вимагало великої хоробрості так як поза зоною захисту щитів своїх товаришів вони були дуже уразливі під ворожим обстрілом.
Убитих на нічийній землі намагалися швидко обібрати, до підходу основного строю. Зазвичай цим займались такі ж застрільники з іншого боку. Підбирали зброю, прикраси, обладунки та додаткові дротики. Потім воїн стрімголов біг до своїх.
Добути такі трофеї, знімаючи їх з повергнених ворогів під ворожим обстрілом – вважалось ознакою великої доблесті. Такі перестрілки і бійки за трофею перетворювались в справжні дуелі між двома стінами щитів, які повільно зближувались. Це та саме та частина бою, де кожен воїн міг продемонструвати свою безстрашність та майстерність.
Рукопашна (щит до щита). Коли одна зі сторін все ж таки долала відстань що лишилась між супротивниками – починався інтенсивний рукопашний бій. На довшій відстані використовувались списи, які були наймасовішою зброю упродовж усіх Темних віків. Списом активно користувались як бійці ополчення, так і елітні частини.
Річард Андервуд у своїй книзі «Anglo Saxon Weapons and Warfare» згадує два основних способи використання списа:
- Атакуюча позиція
- Захисна позиція
Атакувальна стійка. Боєць тримає спис на витягнутій вгору руці, завдаючи удари зверху вниз через щит по голові та шиї супротивника. Причому завдавати удару намагались не тільки опоненту, але і його сусідам, які могли не побачити удару.
Захисна стійка. Спис затискається під пахвою та витягується уздовж передпліччя. Таким чином воїн міг відбивати ворожі удари списом і натискати на щит супротивника, опускаючи його вниз.
На близьких дистанціях в хід йшло інша рубляча і колюча зброя – сокири, мечі, тесаки. У найбільш тісному і близькому контакті досить ефективними були ножі сакси. Бити намагались в найменш захищені ділянки тіла, такі як торс, шия, ноги, руки.
Сокирами можна було розбити щит супротивника або підчепивши його самого, збити з ніг чи підтягнути ближче. Щоб уберегти дерев’яний щит необхідно було уникати більшості влучень рублячою зброєю. Особливо по найбільш вразливій кромці.
Також штовхаючи щитами, кожна зі сторін могла загальним натиском прорвати лінію супротивника. Тут і потрібен був глибокий стрій, якій загальною масою посилював тиск на ворога.
Якщо рукопашний бій затягувався і жодній зі сторін не вдалося розірвати ворожий стрій, то противники розходились щоб перепочити. Кожна така активна рукопашна фаза тривала від сили 5 хвилин (крім великих битв).
Під час паузи противники знову закидали один одного метальною зброєю. Перепочивши, одна зі сторін знову починала зближення. Далі все повторювалось доти, доки чиясь з ліній не була прорвана.
Фіналом битви могли бути загибель вождя або захоплення штандарту. Невеликі бої відбувались дуже швидко – за 10-20 хвилин. Тільки дуже великі битви (з тисячами солдатів) могли тривати по кілька годин.
Відступ і гонитва. Це фінальний етап, коли одна з ліній проривалася і люди однієї зі сторін починали відступ. Причому на деяких ділянках бою могли залишатись бійці, які продовжували бій вже в оточенні. Переможці наздоганяли, полонили чи добивали втікачів. Іноді такі переслідування проводили верхи на конях, як кіннота.
Зникнення стіни щитів
Стіна щитів відмінно підходила під англосаксонський стиль ведення війни в епоху раннього середньовіччя. Навіть важкий нормандський лицар не мій пробити цілісність цього шикування.
Однак з другої половини 11 сторіччя за рахунок більш важкого озброєння і обладунків, істотно зросла міць і натиск кавалерії. Лицарі в повному спорядженні, з довгими списами стали наносити фатальні удари піхотним підрозділам. Великі маси важкої кавалерії створювали такий рівень натиску, що цілком могли відразу прорвати навіть глибокий щільний стрій.
Єдиним порятунком для піхота став довший ніж у кавалериста спис. Історія знову пішла по спіралі і знову на заміну класичній грецькій фаланзі прийшла «македонська». Щоб тримати довгі та важкі піки потрібні були обидві руки, тому використання щита було неможливим.
З’явився новий тип піхотинці – пікінер. По полях Британії та Європи почали крокувати шилтрони, баталії і терції. Пікінери, завдяки довжині своїх пік та алебард могли діставати іншу піхоту, навіть не зближуючись з нею.
Всі ці зміни остаточно позбавили стіну щитів її основних переваг і зробили її безкорисною. Однак ця тактика ще використовувалась до кінця 12 сторіччя в Шотландії, Швейцарії та Скандинавії. Це стосувалось більше гірських та лісових ділянок, де застосування величезних мас кавалерії та пікінерів було неможливим.
