Англосаксонське завоювання Британії, Брити і Англосакси в боротьбі за Англію.

Англосаксонське завоювання Британії відбувалось з середини 5-го і до 7 сторіччя. Після того як пішли римляни почався новий етап в історії Англії. Постримська Британія змінилася до невпізнання, на острові настали дійсно Темні Віки.

Спадщина нових англосаксонських королівств стала фундаментом в культурі багатьох сучасних народів. Тож наслідки тих далеких подій ми відчуваємо і сьогодні.

Кельти, брити та пікти

Давайте спочатку поглянемо, що відбувалося на острові до англосаксів. Британські острови вперше почали масово заселятись племенами кельтів ще в 9 столітті до н.е. Саме ця народність і становила етнічну більшість на момент приходу римлян і далі германців.

Кельти – загальна назва багатьох племен індоєвропейського походження, яких об’єднувала схожа культура і мова. У сучасному світі прямими нащадками кельтів є шотландці, ірландці, валлійці і бретонці.

Більш-менш відома нам частина історії Англії починається з Римського завоювання Британії. А перше з вторгнень на острів здійснив не хто інший як Юлій Цезар в 55 році до н.е. Він висаджувався на острів двічі під час своїх знаменитих Гальских війн. З 43 року до н.е. почалося поступове просування римлян в глиб острову і підкорення ними місцевих кельтських племен.

Підкорити весь острів римлянам так і не вдалося в сило непрохідної місцевості і відчайдушного опору кельтів на Півночі. Тому на північному кордоні підконтрольної Риму території в 122-128 роках був збудований Вал Адріана. Це була міцна кам’яна стіна протяжністю в 117 км. Вона простягалася через весь острів і стала фактично кордоном між римською і варварською частинами. Основною функцією Валу Адріана – був захист від постійних нападів племен піктів.

Пікти – конфедерація кельтських племен, що мешкали на півночі Англії і у Шотландії. Саме таку назву їм дали римляни (лат. Pictus «намальований, розфарбований») за їхню звичку розмальовувати і татуювати свої тіла. Племена піктів відрізнялися особливою войовничістю і дикістю.

До 60 року н.е. підвладна територія острову стала найпівнічнішою провінцією Римської імперії. Для назви області взяли місцеву назву острову (кельтск. Pretani) яке промовлялось на латинський манер (лат. Britannia). Слово Британія буквально означало «земля бритів».

Відповідно бритами стали називати кельтів, а саме кельтські племена, які жили в провінції Британія. Тобто брити мали спільне кельтське походження з піктами.

Земля, яка опинилась на півночі від Адріанового Валу називалась Каледонія. Для опису області також використовувалась давня, ще древньогрецька назва усього острову – Альбіон (др.гр. Albíōn).

Романо-Брити і Римська Британія

Тепер, коли ми розібралися, кого називали бритами, давайте подивимось, як жила Римська Британія.

У нову римську провінцію стали прибувати торговці, митці, вчені і урядовці зі своїми сім’ями. В кінці 4 століття прибуле з імперії населення налічувало близько 125 000 чоловік. Загальна чисельність населення в цей час становила 3.6 мільйони жителів.

На території Британії стали з’являтись міста римського типу, кам’яні фортифікації і храми. Істотно збільшилося міське населення. Зі згаданих 3.6 мільйонів, близько 240 тис. жили в межах міст (з них 60 тис. – в Лондініумі).

Міста були адміністративним центром, основним місцем ремесла і торгівлі. Будувалися дороги і торгові шляхи. В ходу були римські монети, а всі сфери життя регулювалися римськими законами.

Хоча провінція і була на околицею римського світу, проте постійно підтримувала дипломатичний і торговий зв’язок з іншими частинами імперії. Сюди прибувають вчені та освітяни з усієї Римської імперії. Для місцевого населення стають доступними більшість значних наукових робіт латиною. Запрацювала система громадянства та римського права. В Британію прибували жителі імперії з Північної Африки, Сирії, Галії, Іспанії і т.д. Кожен з прибувших приносив з собою частку своєї культури.

В 3 столітті разом зі святим Альбаном Британським на острів потрапляє християнство. Нова релігія досить швидко розповсюджується по Альбіону і велика частка населення стає християнами.

В результаті кількох сторічь впливу Римської Імперії на Британію фактично з’явилась нова народність – романо-брити.

Романо-брити (романо-британці) – це романізовані кельти, які прийняли римський уклад життя та культуру. В першу чергу римський устрій переймали чиновники, правителі та великі землевласники.

Найбільше римська культура змогла проникнути на Південь острова. Найбільше людей які прийняли римський уклад було серед міського населення. Сільське населення асимілювалося вкрай неохоче і продовжувало жити як і раніше.

Північ провінції також практично не підпала під вплив римської культури. Місцеві кельти переважно спілкувалися на кельтських мовах і відносили себе саме до кельтської культури. Таким чином на території римської частини острову виникла велика кількість доволі різних груп населення. Кожна з них мала свою мову, культуру і цінності.

Не варто також вважати, що перебування у складі Римської Імперії несло виключно користь. Регіон на протязі усього часу залишався залежною від метрополії провінцією і усі повстання жорстоко придушувались розквартированими військами.

Періодично острів ставав ареною для кривавих громадянських воєн, трон займали солдатські імператори і узурпатори. Гроші на боротьбі збиралися звісно з місцевого населення. Також метрополія нещадно видобувала і вивозила цінні ресурси з острова. Повноцінне римське панування островом тривало близько 350 років.

Римляни йдуть з Британії

Початок 5 сторіччя не віщував Західній Римській Імперії нічого хорошого. Країна тріщала по швах через постійні громадянські війни і велике переселення народів. Германські племена, гнані гунами і кліматичними змінами, постійно накочувалися на кордони імперії. У Західній і Східній частинах тирани змінювали один одного, спустошуючи казну і розорюючи населення.

Варварський тиск на кордони посилився і в Британії. Пікти, гнані похолоданням, частіше нападали на північні кордони. З Ірландії почастішали набіги скотів на західні береги.

Скоти – група кельтських племен, які припливли в Ірландію приблизно в 4 сторіччі до н.е. А в 5 столітті н.е. частина з них переселилась в північну частину Британії. Згодом ця частина стала називатись Шотландією (анг. Scotland) буквально – земля скотів.

В 367 році армії піктів та скотів прорвалися за Вал Адріана і дійшли до самого Лондініума, грабуючи і руйнуючи все на своєму шляху. З великим зусиллям римський воєначальник Феодосій відігнав їх назад за стіну. Тоді пікти почали просто опливати Адріановий Вал і нападати з моря на західне узбережжя.

Також з континенту прийшла нова загроза у вегляди германців – саксів. Вони займалися піраством і почали здійснювати набіги на південну і західну частини острову. Брити і сакси вперше зустрічаються віч-на-віч. Для захисту від останніх навіть була побудована спеціальна система фортів, яка називалась «Саксонський берег» (лат. Litus Saxonicum).

Коли римляни покинули Британію?

Утримувати легіони для оборони далекої північної провінції ставало все більш безглуздим заняттям. Римські гарнізони поступово скорчувалися і виводилися на континент. Основну масу війська вивів Костянтин III в 407 році для участі в черговій громадянській війні. Відомо, що в 408 році римська армія ще відбивала набіги варварів на острів.

Однак евакуація поступово продовжувалась і в 410 році був виданий «рескрипт Гонорія», який дозволяв бритам носити зброю і формувати загони для самозахисту. По суті це означало, що романо-бритів готували до того, що тепер вони мають захищатись самостійно.

Після того як римські римські війська назавжди покинули Британію, ще якийся час діяли імперські адміністрації і закони. Однак в менш романізованих північних і західних частинах влада змінювалась на місцеву, як тільки виводились римські гарнізони.

Пост Римська Британія після відходу римлян

Після відбуття римського контингенту, вже фактично назележна провінція починала розпадатись на більш дрібні частини. Вони практично відразу ж вступали в конфлікт між собою. Племена Британії знову згадали забуті розбіжності і в новій країні почалась серія громадянських воєн. Воювали між собою проримські сили і прихильники повної незалежності, носії кельтської культури з носіями римської, прибічники єдиної церкви і інших вірувань, незадоволені селяни з землевласниками.

Колись цілісна Британія швидко розпадалась. Колишні римські цивітати перетворювались в фактично незалежні країни. У регіоні формуються перші ранньофеодальні королівства бриттів.

Спочатку місцева влада ще намагалась імітувати колишню римську систему. Однак поволі обривається щільний зв’язок з континентом. Через низьку стабільністю в Європі і зростання піратства в Ла-Манші торгівля з рештою світу також почала згасати.

Ресурсів ставало дедалі менше, що поклало початок економічному і політичному занепаду. Почався відтік населення з міст, в сільську місцевість, де можно було прогодуватися землеробством і фермерством. Будівництво споруд з каменю взагалі зупинилось і в хід пішли більш дешеві матеріали. Фортифікації і інженерні споруди, збудовані римлянами були поступово покинуті.

Ще вдавалось підтримувати римську систему освіти, продовжувало жити також кельтське мистецтво. Традиційно ввжається що історія Пост Римської Британії починається з відходу римлян в 410 році і завершується прибуттям Святого Августина в 597 році.

Брити та Римська Імперія після 410 року

Для деяких романо бритів відхід римлян і крах 350-річного укладу здавався апокаліпсісом. Вони вирішили піти з острова разом з імперією. Вони вирішили піти з острову разом з імперією. Велика кількість романо-бритських поселенців упливли на півострів Арморика на заході сучасної Франції. Вони стали називати свій новий дім також Британією (землею бритів), що згодом трансформувалось в сучасну назву – Бретань.

Нащадків цих переселенців досі називають бретонцями, а їхню кельтську мову – бретонською. В еміграцію пішли найбільш романізовані, а часто і найбільш освідченні і досвідченні управлінці.

В людей що лишалися на острові ще жевріла надія на допомогу з континенту експедиційними військами. У Західну Римську Імперію аж до 440-х років відправлялись листи з проханням про допомогу в боротьбі з варварами. Однак Західна Римська Імперія доживала свої останні роки і її турбував захист вже самої Італії.

Тож нові правителі Британії зіткнулися з необхідністю вибудовувати власні війська практично з нуля. Століттями британські еліти спиралися на міць розквартированих легіонів, тому місцеве військове мистецтво особливо не розвивалося.

Як раз в цей час в прибережній зоні і гирлах річок на півдні і сході острова поселяються перші англосаксонські племена.

Хто такі англосакси?

Давайте тепер розглянемо хто такі англосакси і звідки вони з’явились.

Англосакси – це загальна назва германських племен (англів, саксів, ютів і фризів), які заселили Британський острів протягом 5-7 сторіччя. Усі названі племена поєднує спільне походження. Таким чином англійці і німці мають спільних германських предків.

У всіх племен були схожі германські мови, культура і пантеон богів. Однак не варто сприймати всі племена, як дещо однорідне. Вони могли мати доволі різні способи життя, ведення господарства, закони і ритуали.

По суті поява англосаксів бере початок від злиття наступних груп племен:

• Англи
• Сакси
• Юти
• Фрізи

Сьогодні загальнопризнана версія основується на праці «Церкована істрія народу англів» (бл. 730 року) англійського монаха Беди Вельмишановного. По цій версії Юти прибули з теріторії півострова Ютландії, племена англів жили трохи південніше – на території Шлезвігу-Гольштейну, сакси – жили на территорії Північної Німеччини.

Однак Беда ниіяк не згадує про народ фризів, яки прибули з півночі сучасних Нідерландів. Між тим, фрізи зіграли величезну роль в формуванні нової англосаксонської культури. Древьоанглійська англосаксонська мова була найбільш близькою саме до фризської мови.

Існує також альтернативна версія, яка висувається англійським істориком Френком Стентоном. Основуючись на георграфії розселень, епосі, культурній близкості і звичаях, він називає найпівнічнішим народом – англів.

По його версії англи прийшли з півдня Скандинавії і Ютландії. Положення саксів і фризів тут лишається незмінним. А ось Юти, на думку Стентона, жили зовсім поряд з франками.

Брити і Сакси

З новими поселенцями Британії відверто не пощастило. Брити і сакси були абсолютно з різним світоглядом. Північно-германські племена які прибували на острів сильно відрізнялись від варварських племен які жили південніше. Для них були дуже далекими і чужими римська культура і цінності.

Якщо Європу захоплювали варвари які були християнами і розуміли важливість латини, то тут все було інакше. На континенті франки, які розселялися по Франції, вестготи які пішли в Іспанію і остготи в Італії, поступово романізововувались, змішуючись з місцевим населенням. Внаслідок цього, сучасні французька, іспанська та італійська мови – належать до романської мовної групи.

У Британії частина найбільш романізованового населення відпливла в Арморику, а захід і північ острова так і не були романізовані до кінця. Тому римська спадщина тут відчувалося вже не так впевненно.

Між тим саме неприйняття прибуваючими германськими варварами старих порядків зробило саме германську культуру і релігію об’єдуючим фактором.

Тому місцеві стали приймати уклад вже племен, що прибували, а не навпаки, як це було в Європі. Показово, що сучасна англійська мова належить до германської групи. Християнство теж поступово витісняється германським язичництвом.

Англосаксонське вторгнення

Між тим кількість прибуваючих германців продовжувала збільшуватись. Хорошої вільної землі ставало все менше і вони почали тіснити місцевих кельтів. Місцеве населення або підкорювали або виганяли.

На місце розбитих бритами германських загонів з континенту прибували все нові і нові поселенці, яких гнав на острів хаос у Європі. Кельтське населення ставало все більше в меньшості.

Важливим фактором в цій боротьбі була різниця у військовій підгтовці сторін. Романо-брити завжди покладались на міць легіонів, які були на острові. У насалення і еліт не було потреби вчитися військовому мистецтву. Самостійні військові підрозділи лиш нещодавно тільки почали створюватися.

Для германців навпаки війна була питанням виживання. Все боєздатні чоловіки в племенах або належали до класу воїнів або перебували в ополченні – фірді. Багато хто з гермаців встиг повоювати в якості найманців в Європі і у тій же Британії. Вожді і аристократія були тією самою кастою професійних солдатів, які займалися лише війною. Більш докладно про військове мистецтво англосаксів описано тут: стіна щитів і військова справа у англосаксів.

З огляду на всі ці факти, зараз можна сказати що брити з самого початку були приречені. Сьогодні прийнято вважати, що процес розселення германських племен на більшій частині сучасної Великобританії завершився не раніше кінця 5 ст. З цього періоду починаються великі англосаксонські завоювання.

Король Вортігерн, Хенгіст і Хорса

По версії Беди Вельмишановного, яка є скоріше легендарною – сакси спершу прибули на острів в якості найманців. Король Британії Вортігерн найняв загін під командуванням двох братів – Хенгіста (Хенгеста) і Харса для боротьби з піктами та скотами.

Прибулі загони розбили диких кельтів і були розквартировані на півдні острова. Однак, коли виникли проблеми з продовольством – вони розпочали заколот. Германські найманці відбили всі спроби бритів скинути їх у море. В одній з таких сутичок загинов Хорса, а Хенгіст з сином Еском утворили перше германське королівство в Британії – Кент. Таким чином Хенгіст і Еск стали першими англосаксонськими королями на острові, заснувавши Кентську королівську династію.

Якщо накласти цю версію на реальність, то виходить, що люди Хенгеста і Хорси були не саксами, а ютами. Адже Королівство Кент було засновано саме цем племенам. Ютські племена також заселили острів Уайт на півдні Британських островів.

В північній і центральній частині острова розселялись племена англів. Сакси вподобали для себе південний захід. Один з вождів саксів Елла у 491 році вигнав бритів з їхніх земель і заснував королівство Суссекс (Сассекс). Дослівно назва (древн.герм. Suth-Seax — Sūþsēaxe) переводилось як Південні Сакси, або Королівство Південних Саксів.

 Вже 4 роки потому двума саксонськими вождями Кедріком і Кінріком був заснований Вессекс (Уессекс). Вессекс (древн. Англ. Westseaxna rīce) – дослівно Західні Сакси або Королівство Західних Саксів.

Інші відомі англосаксонські королівства будуть засновані пізніше, починаючи з 6 століття. Процес боротьби бритів і англосаксів не був швидкоплинним і продовжувався близько 180 років.

Амвросій Авреліан і Легенда про Короля Артура

Протягом усього періоду війн з загарбниками у бритів з’являлись лідери, які вели героїчну боротьбу з германцями. Найбільш відомий нам бритський воєначальник – Амвросій Авреліан. Йому, судячи з усього, вдалось об’єднати бритів у другій половині 5 сторіччя, після правління Вортігерна.

Про нього з великою повагою відзиваються майбутні англосаксонські хронисти Ґільдас Мудрий (лат. Gildas Sapiens) у своїй праці «Про загибель Британії», яка датується 6 сторіччям, а також вже згаданний Беда Вельмишановний.

Жорстокі розбійники (сакси) повернулись додому. Залишки нещасних жителів почали збиратись з різних сторін…Щоб не бути повністю знищеними, вони взяли зброю і виступили проти своїх переможців на чолі з Амброзієм Авреліаном. Він був поважним мужем, який пережив ту бурю, в якій загинули і його батьки.»

Ґільдас Мудрий «Про Загибель Британії». 6 століття н.е. Під «бурею» мається на увазі повстання Хенгеста і Хорси.

Скоріш за все саме Амвросій став прообразом одного з найлегендарніших персонажів середньовічного епосу – короля Артура. Баллада про хороброго і благородного короля – саме про боротьбу романо-бриттів з англосаксами і піктами. В майбутньому вона поповниться типовими лицарськими атрибутами, проте спочатку вона була присвячена боротьбі саме бритів з саксами.

Найбільшим успіхом Авросія Аверліана була перемога в битві при Бадонському Пагорбі (точна дата невідома, приблизно між 480 і 520 роками). Ця битва згадується валлійським істориком кінця 8 століття Неннієм, а також Бедою і Ґільдасом.

Той факт, що цей бій згадують всі історики того часу – говорить про важливість битви для сучасників. Судячи з усього, поразка на Бадонскьому Пагорбі призупинила тиск германці і почався довгий період миру. Точне число і місце битви досі невідоме, проте це однозначно було на півдні Британії.

Також в «Історії королів Британії» згадується що Авреліан полонив і стратив Хенгіста, того самого, що заснував перше англосаксонське королівство Кент.

На початок 6 століття брити все ще контролювали половину острова від Йорка до Борнмута. Перепочинок після битви на Бадонському Пагорбі дав їм можливість перевести дух, а англосаксам – закріпитись на підкорених землях.

Завершення англосаксонського завоювання, відхід бритів.

В другій половині 6 століття розпочинається нова хвиля єкспансії. Бритам протистоять вже більш організовані королівства англосаксів. Починається цей етап з захоплення Сарума (сучаесне Солсбері) в 552 році.

В результаті декількох воєн брити в Уельсі були відрізані від бритів у південно-західний частині АнгліЇ (так званного Західного Уельсу тобто сучасного Корнуолу). Ймовірно після битви при  Черстері в 611 році відрізаннмими також залишились і північні бритські області.

Результатом другого етапу англосаксонського завоювання стало повне витіснення кельтського населення на захід і північ острова – в ліса, болота і гори Уельсу і Корнуолу. Це були не плодородні землі, яки не викликали інтересу у германців. До того ж їх легко можно було захищати і брити успішно це робили. Будь яке вторгнення в землі бритів супроводжувалось постійними вилазками і засадами. Всі ці фактори зупинили процес подальшого просування англосаксів вглиб регіону.

Англосакси які тепер заселили майже всю колишню Британію стали називати бритів які пішли в вигнання валлійцями (древньогерм. «Walhaz»), що буквально означало «чужі, іноземці».

Самі романо-брити стали називати себе Кімрами (вал. Cymry), що означало «співвітчизники». Це було зроблено в пам’ять про спільну колишню спільну державу і культуру. Словом це і досі лишеється самозназвою сучасних валлійців. Такі новостворені королівства Кімрів не зможуть завоювати аж до 12 століття.

Також частина бритів пішла на Північ Англії та Південь Шотландії до стіни Андріана. Через присутність древніх корінних народів у цих краях регіон став називатись Древньою Північчю (валл. Yr Hen Ogledd или просто Y Gogledd).

Серед валлійських королівств найбільш значними були: Гододін, Регед, Елмет на півночі, Гвінед, Поуіс, Дівед в Уельсі и Думнонія в Корнуолі.

Наибільш значними серед англосаксонських королівств стали: Вессекс, Суссекс, Мидлсекс, Сассекс (засновані саксами), Мерсія та Східна Англія (засновані англами), а також Кент (заснований ютами).

Старий уклад життя пішов на північ та захід разом з вигнанцями. Частина бритського населення упливла на континент, в південно-східних областях корінне населення було витіснене з родючих земель. На сході воно потрапило під англосаксонське яром і почало асимілюватися в нову германську культуру.

Тепер Британія мала германське обличчя. Римське право поступилося германським законам. Християнство змінилось на нову англосаксонську релігію – германське язичництво.

В Англії стався сильний відкат у розвитку і почалися дійсно Темні Віки. По суті на цьому закінчується історія Пост Римської Британії і починається тривалий Англосаксонський Період.