Годендаг (нідерл. goedendag, дослівно — «добрий день») — це середньовічна держакова ударно-колюча зброя, яка стала символом опору фламандського народу у XIV столітті. Вона поєднувала функції і булави, і списа одночасно.
Проста за конструкцією, але ефективна в бою проти кавалерії, вона використовувалася ополченням Фландрії проти важкоозброєних французьких лицарів. У цій статті ми детально розглянемо походження годендага, його конструкцію, тактику застосування, історичне значення та причини зникнення.
Походження та історичний контекст
Годендаг з’явився на початку XIV століття у Фландрії — регіоні Західної Європи (сучасна Бельгія та частково Франція), населеному переважно фламандцями.
Графство перебувало під формальним контролем французької корони, але прагнуло автономії, що звичайно не подобалося французькому королю. Фламандське ополчення, яке складалося з ремісників, майстрів гільдій і селян, потребувало доступної та ефективної зброї для боротьби з професійними королівськими лицарями.
Вартість годендага була відносно низькою — близько 10 шилінгів у 1304 році, що робило його доступним для народного ополчення.
Для порівняння, круглий щит або нагрудник коштував 1 фунт або французький лівр (20 шилінгів чи французьких су), а кольчуга — 10–15 фунтів. Екіпірувати звичайного західноєвропейського піхотинця взагалі коштувало 20–35 фунтів.
Низька вартість і простота виготовлення робили його ідеальною зброєю для середньовічного ополчення.
Конструкція
Годендаг являв собою дерев’яний держак завдовжки від 90 до 150 см (3–5 футів) і діаметром 5–10 см (2–4 дюйми), який мав потовщення на бойовому кінці. До цього кінця за допомогою хвостовика кріпився гострий металевий шип, найчастіше залізний. Держак нерідко зміцнювався залізними смугами для підвищення міцності.
Годендаг був універсальною зброєю піхоти. Воїн міг завдавати колючі удари гострим шипом, як списом. Або ж, перехопивши годендаг як булаву, наносити потужні дробильні удари потовщеним і укріпленим кінцем.
Також зустрічаються зразки, де окрім основного шипа, на наконечнику з боків кріпилися додаткові, що перетворювало годендаг фактично на бойову булаву.
Деякі джерела згадують, що шип міг відокремлюватися від держака, залишаючись у тілі противника, після чого воїн міг продовжувати бій, використовуючи залишену частину як палицю.
Етимологія
Назва «годендаг» має нідерландське походження і буквально перекладається як «добрий день». Цей термін носить іронічний підтекст, враховуючи руйнівну силу зброї.
Останнє, що міг побачити французький лицар, скинутий з коня, — це обличчя фламандського піхотинця, який, усміхаючись, вітав його словами «Добрий день!», супроводжуючи привітання потужним смертельним ударом…
Існує кілька теорій щодо походження назви:
- Брюгзька заутреня (1302): Згідно з популярною версією, під час повстання в Брюгге фламандські повстанці використовували привітання «goedendag» як спосіб перевірки: за акцентом вони виявляли французів і потім атакували їх. Однак ця теорія залишається спірною і, ймовірно, є більше легендою.
- «Гарний кинджал»: Деякі дослідники припускають, що слово «dag» пов’язане з германським коренем dagger (кинджал), а назву можна інтерпретувати як «добрий кинджал», підкреслюючи гостроту шипа.
- Психологічний ефект: Ще одна версія пов’язує назву зі стилем удару в шию, після якого голова противника схилялася вперед, нагадуючи поклон або привітання.
Фламандці самі називали цю зброю просто gepinde staf («шпильований посох»), що точно описує її конструкцію.
Перша поява
Вперше годендаг отримав широке застосування в битві при Куртре, де фламандська піхота здобула історичну перемогу над французькою кіннотою.
Битва при Куртре, також відома як Битва Золотих Шпор, відбулася 11 липня 1302 року біля міста Куртре (суч. Бельгія) у Фландрії. Французькі лицарі, впевнені у своїй перевазі, атакували піхотний стрій фламандців, але були зупинені комбінацією піків та годендагів. Після розгрому французів фламандці зібрали з поля бою близько 500 золотих шпор, знятих із полеглих лицарів, що й дало битві її знамениту назву.
Грубість і простота годендага дивували французьких лицарів, які звикли до більш витонченого та складного озброєння. Це відзначається у середньовічних хроніках, зокрема в літописах Фруассара.
Тактика застосування
Годендаг став ключовим елементом тактики фламандських ополченців у боротьбі за незалежність.
«У кожного чоловіка був посох із залізним вістрям і окований залізом.»
Літописець Фруассар про фламандців у битві при Русебеке (1382 рік)
У невеликих сутичках проти кавалеристів фламандські піхотинці впирали годендаг у землю й спрямовували обома руками назустріч атакуючій кінноті. Це дозволяло збивати лицарів із коней, після чого їх добивали потужними дробильними ударами. Досвідчений боєць міг також влучити вістрям у стики обладунків, пробиваючи броню. Завжди залишався і найпростіший метод — удар дубиною по голові, який був достатньої сили, щоб зламати шию.
У великих битвах проти значних мас піхоти та кавалерії фламандські війська змушені були воювати щільним строєм, схожим на фалангу. Щоб підвищити ефективність, годендаги використовувалися разом із пікінерами, які вербувалися з багатших громадян і мали кращі обладунки.
Існувало кілька варіантів такого строю:
- Чергування: Пікінерів і воїнів з годендагами розставляли через одного в кожному ряду.
- Окремі шеренги: Перша шеренга складалася з пікінерів, а друга — з воїнів із годендагами.
Пікінерам відводилася роль першої лінії оборони — вони втикали списи в землю, зупиняючи кавалерійську атаку. Воїни з годендагами, розташовані на достатній відстані один від одного для розмаху, добивали збитих із коней лицарів.
Щільність бойового порядку була критично важливою для запобігання прориву кінноти, а універсальність годендага дозволяла швидко ліквідувати противників, що прорвалися в стрій.
Занепад
До кінця XIV — початку XV століття годендаг поступово вийшов з ужитку. Це було зумовлено появою більш досконалої древкової зброї, такої як полекс (що поєднував сокиру, шип і гак) та люцернський молот (молот і спис).
Французи перейняли тактику жорстокого піхотного бою фламандців і озброїли свої війська вдосконаленими дробильними та колючими видами зброї. Це дозволило їм здобути перемогу над фламандським ополченням, яке все ще використовувало більш примітивні годендаги, під час битви при Русебеці у 1382 році.
Нова зброя виявилася ефективнішою проти змінених тактик кавалерії та піхоти. Крім того, у середньовічних арміях почала зростати кількість професійних піхотинців і найманців, які могли дозволити собі більш дороге та якісне озброєння.
До XV століття годендаг був майже повністю витіснений алебардами та піками.
Висновок
Годендаг був унікальним і ефективним рішенням для свого часу. Його простота і доступність дозволяли піхотинцям із легким озброєнням, але незламним духом, успішно протистояти важкій лицарській кінноті. Фламандці та швейцарці відіграли ключову роль у відродженні значення піхоти та народного ополчення у XIV столітті. До речі, у швейцарців був власний дешевий аналог для боротьби з лицарями — альшпіс.
Саме тому годендаг став символом винахідливості та рішучості фламандських ополченців. Він не лише уособлював боротьбу Фландрії за незалежність, але й став важливою частиною національної ідентичності фламандців…
