Як шикувалась і діяла в бою Македонська фаланга

Македонська фаланга – це щільний стрій піхотинців глибиною до 16 рядів, озброєних піками (5-7 м), що створювали «стіну списів». Цей стрій суттєво змінив військове мистецтво Стародавнього світу.

З середини 4 століття до кінця 2 століття до н.е. фаланга македонського типу була головною тактичною побудовою та основою центру армій держав еллінізму. У статті ви дізнаєтеся, що таке македонська фаланга, як вона діяла у бою і з яких родів військ вона складалася.

Фаланга Філіпа Македонського

Філіп 2 Македонський з династії Аргіадів був не тільки батьком Олександра Великого, а й македонської фаланги. Вперше Стародавній Світ побачив новий стрій в 359 році до н.е. Однак давайте перемістимося трохи раніше, щоб зрозуміти, як виникла ця ідея.

Отже, на дворі середина 360-х років до н.е. Стародавня Греція розділена на 1000 полісів (міст-держав). У грецьких війнах основною силою була важка піхота – гопліти, які формували «грецьку фалангу».

Гопліти – давньогрецька тяжка піхота. Назва гопліт походить від їх великого щита – гоплон (до 1 м в діаметрі). Інші обладунки воїна становили кіраса або обладунок з льону і бронзовий шолом. Стаючи плечем до плеча, бійці стуляли сусідні щити, формуючи суцільну стіну. Основною зброєю був спис дорі з держаком до 2,5 м.

Стародавня Македонія в цей час була відсталою аграрною країною на краю грецького світу. Македонські війська насилу відбивали напади варварських племен з півночі і не йшли ні в якій порівняння з грецькими арміями.

Юний македонський принц Філіп приблизно в 368-365 до н.е. в якості заручника перебував у Фівах. Поліс Фіви з початку 4 століття до н.е. був на вершині свого військового і політичного могутності.

Глибокий стрій

Своє домінування в цей період фіванці закріпили саме завдяки успішним інноваціям у військовому мистецтві. Військовими успіхами поліс був зобов’язаний талановитим стратегам Пелопіду і Епамінонду.

Завдяки тактичному новаторству Епамінонда, Фіви в битві при Левктрах в 371 році до н.е. Фіви розбили досі непереможну армію спартанців. Перемога була досягнута швидким натиском глибокого шикування (70 рядів піхотинців). Велика маса солдатів, зосереджених на одному фланзі, створила енергію такої сили, що фіванці без зусиль розірвали фалангу елітної царської гвардії.

Оскільки Філіп був юнаком знатного грецького роду і належав до грецької культури, тому до нього ставилися шанобливо, як до свого. Тому військове мистецтво македонцеві викладав особисто Епамінонд. І Філіп добре засвоїв ідею глибокого бойового порядку в бою фаланг, що ми побачимо далі.

Професіональні війська

У Фівах Філіп проживав в будинку Паммена – воєначальника, який був одним із засновників Священного загону з Фів. Це було першим не спартанським великим підрозділом, який складався з професійних солдатів.

Війська грецьких полісів 4 століття до н.е. складались з ополченців. Всі громадяни проходили базове військове навчання і призивалися до війська під час війни. У мирний час гопліти знову поверталися до мирних професій, втрачаючи з часом набуті навички. Спарта була єдиною державою, яка тримала регулярне військо.

Воїни фіванського священного загону утримувалися за рахунок держави і регулярно вправлялися у військовому мистецтві. У битві під Тегірами (375 р. до н.е.) загін вперше за всю грецьку історію розбив переважаючих числом спартанців. Саме ці воїни і завдали вирішального удару по спартанській гвардії при Левктрах і пізніше в битві при Мантинеї.

Філіп міг спостерігати постійні тренування і організацію воїнів загону. Він зрозумів, що завдяки муштрі і постійній практиці, будь який поліс може створити професіоналів, переважаючих в мистецтві навіть спартанців.

Пельтасти Іфікрата

У Фівах Філіп прекрасно засвоїв передові тактичні і організаційні військові ідеї. Однак новаторські реформи відбувалися в цей період і в Афінах.

Ще в 391 році до н.е. сталася битва при Лехеї, де легкі застрільники пельтасти здобули перемогу над важкими спартанськими гоплітами. У Греції вперше побачили самостійну силу в легкій піхоті, маневреність якої перевершила захищеність важкої піхоти.

У цьому бою легкими піхотинцями керував афінський командир Іфикрат. Побачивши успішність легкої піхоти, він вирішив створити новий тип більш маневрених гоплітів для ближнього бою.

Іфикрат замінив захисне спорядження своїх воїнів на більш легке, щоб збільшити їх рухливість. Були повністю замінені мідні кіраси і солдати одягалися тільки в легкі льняні обладунки – ліноторакси.

Великий гоплітський щит гоплон, який був важким (прибл. 10 кг) і громіздким (до 1 м в діаметрі) був замінений на більш легкий щит пельту (до 60 см в діаметрі). Тому гопліти Іфикрата також стали називатися іфікратовими пельтастами.

Однак будучи менш захищеними, вони не могли на рівних боротися в тісному строю проти броньованих гоплитів. Простим рішенням компенсації більш слабкого захисту – стало збільшення довжини списа з 2,5 м до 3,6 м.

Щит пельта, закріплювався на передпліччі і кріпився ременем на шиї, звільняючи другу руку від носіння щита. Боєць тепер міг тримати подвійним хватом більш важкий і довгий спис.

Нова зброя дозволяла атакувати важких піхотинців, не входячи в їх зону ураження та залишатися на безпечній відстані.

Таким чином захист воїна, замість важких обладунків зміщувався в бік довжини списа і більшої маневреності. Ці ідеї фактично врятують Македонію від загибелі в майбутньому.

Військо Древньої Македонії до реформ

Після смерті брата в 359 році до н.е. Філіп втік з Фів і повернувся на Батьківщину. Після року запеклої боротьби за владу він став одноосібним царем Македонії.

Це були найважчі часи для царства. Держава боролася вже за саме своє існування. Виснажена війнами країна, постійно зазнавала нападів племен іллірійців і фракійців з півночі. На півдні висадився відмінно оснащений афінський військовий контингент.

В цей час основну масу македонського війська становила легка піхота, набрана з сільських жителів. Серйозну силу становили лише аристократи, які могли дозволити собі обладунки і билися за грецьким зразком – фалангою гоплітів.

Однак в ході постійних війн, придатних для служби дворян вже залишалося небагато. Щоб врятувати своє царство, Філіпу потрібно було створити сильну армію за короткий термін.

Сариссофори

Саме в цей момент і стали в нагоді, отримані раніше знання. Цар розумів, що основним ресурсом для рекрутів є селяни. Він міг набрати багато воїнів, проте вони були не навчені бою і неефективні.

Тут він згадав ідею професійної армії і приклад постійних тренувань «Священного загону». Цар відібрав з місцевих селян 4000 рекрутів і взявся за їх навчання по новому зразку.

Новобранці щодня вчилися військовому мистецтву і відточували командні дії в фаланзі. Фалангіти проходили довгі марші по 50 км, в повному споряджені.

Ця муштра довгими переходами дуже допоможе Олександру під час Східного походу, де воїнам доведеться долати сотні кілометрів.

За аналогією зі Священним загоном, Філіп буде постійно тримати професійний полк фалангітів. Воїни загону будуть називатися педзетайри що означало «піші товариші». Назва підкреслювало гвардійський статус підрозділу, за аналогією до іншої елітної кавалерійської частини з дворян, яка називалася – гетайри «товариші».

У фаланзі Олександра Македонського вже всі фалангіти отримають статус педзетайрів, а елітні частини стануть гіпаспістами (аналог гоплітів).

Спис Македонської фаланги Філіпа і Олександра

Забезпечити всіх набраних воїнів обладунками, не багата Македонія була не в змозі. Тому македонський цар вирішив застосувати ідеї Ификрата.

За прикладом іфікратових пельтастів піхотинці македонської фаланги забезпечувалися довшим списом. Філіп озброїв своїх бійців 5-7 піками – сарисами.

Сариса (Саріса) – піка довжиною від 5 до 7 м, яка складалася з двох частин, з’єднаних воєдино втулкою. З одного боку був потужний і тонкий наконечник, а з іншого – підтік. Підтік дозволяв встромляти піку в землю та виступав противагою і альтернативним наконечником, в разі розламування списа.

І фалангіти і педзетайри з сарисами стали іменуватися сарисофорами (др. гр. Sarissophoroi, також sarissophoros) що буквально перекладається як «той хто несе сарису».

Древко саріси було зроблено з міцної деревини – кизилу. Розрубати або розламати такий держак ворожим бійцям було дуже складно. Якщо частина з наконечником все ж відламувалась, то сарисофор міг в якості колючої частини використовувати і шипований підтік.

Сариса стала основною зброєю фалангітів і значна частина підготовки присвячувалася саме навчанню командній роботі з сарісами. В одиночному бою п’ятиметрова піка була не зручною, тому навичкам єдиноборства сарисофорів навчали мало.

На випадок прориву ворога на близькі відстані деякі бійці мали при собі грецькі мечі махайру чи ксифос. Однак основний акцент у тренуваннях робився саме на бій зі списом, тому до ближнього бою фалангіти були підготовлені слабо.

На маршах частини сариси могли розбиратися, і воїни несли обидві половини окремо на плечах. Оскільки ефективно використовувати сариси можна було тільки у фаланзі, то під час облог і гарнізонної служби фалангіти користувалися більш короткими списами.

Обладунки і Захист

Щоб управлятися з п’ятиметрової списом – бійцю було необхідно використовувати обидві руки. В якості захисту використовувався оббитий міддю дерев’яний щит – пельта. Закріплений за передпліччя і ременем через шию, щит дозволяв бійцеві використовувати дві руки і при цьому мати захист.

Бійців перших рядів намагалися екіпірувати максимально. Найбільш поширеним обладунком фалангітів – був льняний панцир лінотаркс (linothorax), який також називався котфіб (cotthybos). Командири і бійці передніх рядів також використовували укріплені сталевими лускою і пластинами – торакси (thorax) і геміторакси (hemithorax). Бійці у перших рядах носили навіть бронзові анатомічні кіраси.

Ноги бійців на фронті захищали поножі. У 4 столітті до н.е. найбільш популярним серед македонських педзейтарів – був фрігійський шолом. Бійці першої лінії і офіцери часто використовували і більш захищений варіант з нащічниками (часто у вигляді вусів і бороди). Також були популярні халкидський і аттичний екземпляри. Зустрічалися і прості конусні шоломи.

Наступні ряди, які не вступали в прямий контакт захищалися простіше. Задні ряди, які могли так і не вступати в бій, часто не мали захисту взагалі. Основне їхнє завдання було створення масовки для глибокого бойового порядку і більшого натиску на ворога.

У деяких випадках в задніх рядах озброювали досвідчених бійців задніх рядів. Це робилося у тих випадках, коли була висока ймовірність атаки противника з тилу.

Варто зазначити що фаланга Філіппа Македонського мала мінімальний рівень обладунків. Великого поширення укріплених обладунків почнеться з Олександра і далі, коли фаланга буде поступово важчати.

Як шикувалася македонська фаланга перед боєм

Вся фаланга на полі бою не була монолітною лінією і формувалася з багатьох невеликих підрозділів. Найменшою одиницею з якої формувалися підрозділи при Філіпі був десяток – дека (dekas). З таких десятків створювалася вся структура армії.

Десь між 358 і 345 р до н.е. Філіп прийняв грецьку систему підрозділів, кратну восьми. Чисельність деки була збільшена з 10 до 16 осіб, проте звичну назву залишили. У кожної деки був свій командир – декадарх (dekadarch).

Один ряд фаланги в глибину називався за грецьким зразком – лох (lohoi). Командував таким лохом – лохаг (lochagos). Найчастіше лох складався з однієї деки в 16 солдатів і декадарх по суті був її лохагом. Однак в деяких битвах формувався глибший порядок з декількох дек в глибину.

Лохаг по грецькій військовій традиції знаходився в першому ряду. Всі бійці деки знали свою роль в бою і дії в лінії. Найбільш сильні та досвідчені бійці знаходились ближче до фронту, наступні ряди становили новобранці.

Також судячи з усього був також командир напівряду, який ставав декадархом якщо потрібно було формувати тонкіший порядок (8 рядів і менше).

Замикав ряд також досвідчений ветеран, який виконував роль урага (uragos). Він підтримував дисципліну в задніх рядах, не допускаючи втечі і паніки. У разі атаки з тилу, такі досвідчені воїни вставали «до щита» і формували вже першу лінію.

Близькість до фронту регулювала величину платні. Боєць за декадархом, згідно опису від Арриана на 323 рік до н.е. отримував подвійне жалування, а боєць третього – трохи більше звичайного. Останній боєць ряду, також отримував оплату рівну бійцеві третього.

На поле бою кілька лохів об’єднувалися в більші одиниці. Найбільш частим видом підрозділу з кількох лохів була – синтагма.

Синтагма – це найбільш популярна тактична одиниця македонської армії. Вона налічувала 256 осіб (16 рядів в глибину і ширину), тобто складалася з 16 дек. Синтагма також іноді згадується як Спейра (speira). Командував синтагмою також окремий офіцер – сінтагматарх (syntagmatarch).

З 6 синтагм формувалася основна стратегічна одиниця армії – таксис (аналог полку), що налічував 1500 бійців.

Кожен таксис набирався з певного регіону. Судячи з усього, ім’я області і було його офіційною назвою. Командував таксисом – таксіарх (taxiarchos або taxiarchēs), також він часто іменувався стратегом (strategos).

Іменем таксіарха також часто іменували весь підрозділ. Наприклад, таксіс Кена, який набирався з Верхньої Македонії.

Після смерті Філіпа, фаланга Олександра Македонського складалася з 12 таксисів сарисофорів. Для кампанії проти Персії Олександр взяв з собою 6 таксисів, а 6 інших залишив під керівництвом намісника Антипатра в Македонії.

У битвах всі підрозділи фалангітів на полі становили один цілій підрозділ, який і іменувався – фалангою. Командував усією фалангою у битві – фалангіарх. Часто фалангіархом був сам полководець.

Македонська фаланга в бою

Тепер давайте подивимося, як македонська фаланга діяла в бою.

Під час маневрів і на етапі зближення з ворогом всі воїни несли свої сариси вертикально. Відстань між фалангітами була 2 ліктя близько (1 м), що дозволяло вільно маневрувати по полю бою.

Коридори між рядами дозволяли застрільникам і легкій піхоті вискакувати вперед наступаючої фаланги. Вони вели перестрілку з ворогом, намагаючись мінімізувати безкарний обстріл фалангітів. Коли до рукопашного бою залишалися лічені хвилини, легкі піхотинці по тих самих коридорах відступали в тил, а сарисофори робили стрій щільнішим.

Перед самим зіткненням перші п’ять рядів опускали свої піки горизонтально. Наступали македонці в тиші, а перед самим ударом всі бійці вигукували «Алалала-лай!» в честь Бога війни Ареса.

Завдяки невеликому щиту воїни могли ставати дуже щільно один до одного. Таким чином навпроти кожного ворожого бійця виникало п’ять жалючих наконечників. Щоб підібратися до воїна першого ряду хоча б на удар списа, ворогові потрібно було прорубатися через п’ять пік.

Кілька наступних рядів фаланги тримало піки під нахилом, щоб максимально збивати дротики і стріли. Древка пік прилягали дуже щільно один до одного, що дозволяло формувати фактично живий ліс. Довгі стріли і дротики застрягали між піками і збивалися. Такий захист міг нейтралізувати до третини всіх стріл і дротиків, що летіли в стрій.

Задні ряди тримали свої піки вертикально, встромляючи підтік в землю і чекаючи свого вступу в бій.

Зв’язок і комунікація між фалангами

Щоб усі таксиси виступали як єдине ціле, існувала складна система комунікації і передачі команд.

На тактичному рівні важливо було, щоб усі бійці вчасно виконували команди офіцерів. Тому біля таксіархів і сінтагматархів знаходився спеціальний герольд (stratokerux) який володів звучним голосом і вигукував накази командира всьому таксису.

Під час бою такий крик міг зливатися з іншими звуками бою, тому у підрозділі був також трубач (salpingetes). Він давав звукові сигнали команд, які були чутні навіть крізь гущу битви.

На стратегічному рівні важлива була також комунікація з фалангіархом і іншими таксисами. Кожна синтагма мала сигнальника (semeiphoros), який забезпечував швидкий візуальний зв’язок махаючи своїм штандартом. По ньому штандарту офіцери могли бачити який підрозділ де знаходиться і де стоїть його командир.

В розпорядженні таксиса також були кілька кур’єрів на конях. Вони швидко передавали донесення і накази між командирами таксисів, фалангіархом і головним стратегом.

Завдяки розподілу на більш дрібні підрозділи можна було швидко сформувати необхідну глибину і шикування.

У деяких битвах використовували більш глибокий бойовий порядок. У своїх битвах Олександр навіть посилав фалангу в наступ в формі клину.

Переваги та недоліки македонської фаланги

Давайте тепер розглянемо особливості македонської фаланги.

Сильні сторони македонської фаланги:

• Стрій не пробивається з фронту на рівній місцевості
• Дуже щільна концентрація списів, що формує «стіну заліза»
• Тактиці можна навчити будь-яких новобранців
• Немає необхідності в захисному озброєнні для всіх бійців
• У бій вступає відразу до п’яти рядів бойового порядку
• Бійці не досяжні в рукопашній для ворога з більш коротким зброєю
• Списи задніх рядів збивають до третини стріл і дротиків
• Чітка ієрархія і комунікація

Слабкі сторони македонської фаланги:

• Дуже вразлива до ударів з флангів і тилу
• Розпадається після прориву строю
• Бійці не пристосовані до одиночного бою
• Складно зберігати бойовий порядок на пересіченій місцевості
• Необхідно витримувати рівну лінію між усіма загонами
• Слабо захищена від обстрілу

Македонська Фаланга проти Грецької

У 359 році до н.е. Філіп показав грецькому світу свої нові македонські фаланги. Першим їх міць випробували на собі війська північних сусідів Македонії – Іллірії, Фракії і Пеонії. Стрій сарисофорів був непробивний і нищівний в боях з варварськими військами.

В ході декількох блискавичних кампаній, македонці повністю приборкали північних сусідів. Філіп спрямував свій погляд на Грецію, отже новому війську належало зіткнуться з найбільш грізним суперником – гоплітами.

Як показали перші битви – македонська фаланга повністю перевершувала грецьку, завдяки довжині своїх копій. У фаланзі македонського типу одночасно в бій вступало до 5 рядів, коли в грецькій билися одночасно діяли максимум 2.

Македонські сариси, завдяки своїм вузьким і масивним наконечникам пробивали щити та обладунки гоплитів. Досвідчений фалангіт завжди знав, де саме під щитом знаходиться рука гопліта і куди нанести удар. Втративши щита, грецький гопліт розкривався і відкривав своїх товаришів під удар наступного фалангіта.

Витягнути або відштовхнути сарису, яку двома руками міцно тримав сарисофор було практично нереально. Таким чином македонська фаланга повільно перемелювала грецьку.

Грецькі фаланги вперто тримали стрій і навіть завдавали серйозних втрат македонським фалангітам, наприклад, в битві при Граніку. Однак сарісофори просто не підпускали греків на удар гоплітського списа, жалячи рядами сталевих наконечників.

Перевага македонської фаланги над грецькою не тільки відродила Македонію, а й зробила македонську армію – найсильнішою в регіоні.

Македонська фаланга Олександра Великого

За час походів Олександра структура фаланги в основному змінювалася тільки кількісно і етнічно. Коли македонських ветеранів ставало все менше – новими фалангітами ставали перси, єгиптяни та інші підкорені народи.

В Азії фалангіти зіштовхнулись з новими видами військ, з якими не зустрічалися в Греції. У битві при Гавгамелах вони зупинили атаку важких перських колісниць, а в битві при Гідаспі протистояли навіть бойовим слонам.

Зі своїм царем фалангіти пройшли всю відому їм Азію і по праву можуть розділити його славу.

Македонська фаланга проти македонської фаланги

Після смерті Олександра почалася війна за його спадщину між його соратниками – війни діадохів. І тут вперше в бою між собою зійшлися фаланги македонського типу.

Перші зіткнення призвели до жахливо довгої і виснажливої бійні на витривалість. Щоб переломити бій фаланг в свою користь, елліністичні правителі намагались постійно збільшувати довжину сариси (до 7м) і зміцнювати захист бійців.

Фаланга поступово важчала і втрачала свою маневровість. Вона перетворювалася в повільного колючого їжака, який міг більше оборонятися ніж наступати. Однак фаланга так само лишалась безальтернативним варіантом для фронтових атак. Тому все елліністичні держави використовували фалангу македонського типу, щоб протистояти таким же формуванням сусідів.

В такому важкому і броньованому вигляді фаланга підійшла до завершального етапу свого існування – зустрічі з римськими легіонами. Про це йтиметься вже в наступній статті.

Історичну роль фаланги складно переоцінити. Військові реформи молодого царя Філіпа зуміли не тільки врятувати Македонію, а й об’єднати всю Грецію. Військова машина, успадкована від батька, допомогла Олександру поширити грецький вплив від Єгипту до Індії. Македонська фаланга змінила не тільки облік грецьких війн, але і політичний устрій всього Стародавнього Світу.