Християнізація англосаксонської Британії

Історія

Коли почалася християнізація англосаксонської Британії?

Християнізація Британії почалася в 7 столітті нашої ери та тривала понад століття. У статті розглянемо весь тернистий шлях остаточного хрещення Англії.

До 6 століття Християнство з центром в Римі, знову стало домінуючою релігією в Західній Європі. Закріпившись в королівствах франків, Папський престол спрямував свій погляд на англосаксонські королівства Британії, які все ще поклонялися пантеону германських богів. Римська церква розгорнула активну кампанію по відрядженню на острів місіонерів. Головною метою хрещення була знать, яка грала ключову роль в середньовічних державах. З цього моменту і почалася християнізація Англії.

Першим хрещеним англосаксонським правителем став король Кента – Етельберт. Цьому сприяв той факт, що він був одружений на франкській принцесі Берті з династії Меровінгів. Ця династія правила в християнській державі франків.

Карта Англосаксонських королівств у 600 році.

Королева Берта була переконаною християнкою. Після весілля з язичницьким королем вона не зріклася віри. При дворі її завжди супроводжував особистий священик на ім’я Людгард.

Багато в чому це було можливо завдяки віротерпимості Етельберта. Ще будучи язичником, він дозволяв їй зберігати свою віру і виконувати всі християнські обряди.

Лояльність короля до християнства пояснюється тим фактом, що королівство Кент мало дуже тісні зв’язки з державою Франків. Населення також досить тісно контактувало з хрещеними франками. Тому в Кенті до християнства ставилися цілком терпимо і навіть з симпатією.

Тому підґрунтя для роботи місіонерів на 7-ме століття в Кенті було дуже сприятливим. У 596 році на чолі місії від Папи на острів прибуває абат бенедиктинець Августин. Йому вдається переконати Етельберта прийняти нову віру. Під впливом короля більшість знатних родин, а також кілька тисяч простих англосаксів також були прийняті в лоно нової церкви.

Святий Августин перед Етельредом і Бертою Кентською

Через рік в королівстві заснували перший монастир в Кентербері. Августин став Єпископом Кентерберійським і почав поступове поширення віри в Кенті та далі в глиб острова. Згодом Августин буде зарахований до лику святих і буде вважатися засновником Англійської Церкви.

Святий Етельберт Кентський

На початок 7 століття, Королівство Кент було на піку своєї могутності. Авторитет Етельберта був настільки високий, що саме він вважався бретвальдою.

Бретвальда (англосакс. Bretanwealda) – буквально «Повелитель Британії». Так називали королів, вплив яких поширювалася на більшість англосаксонських королівств Британії.

Нова віра за сприяння кентського короля почала швидко розповсюджуватися серед знаті сусідніх держав. Незабаром Етельберт вже став хрещеним батьком короля Східної Англії Редвальда.

На прикладі Редвальда можна побачити типове для Англії 7 століття ставлення до нової релігії. На перехідному періоді від язичництва до християнства дуже часто обряди і символи перемішувалися між собою.

Ще будучи язичником Редвальд побудував для себе храм, де був круглий вівтар з зображеннями пантеону германських богів. Після свого хрещення він просто додав зображення Христа до решти, як ще одного бога. Таким чином Редвальд хоч і прийняв нову віру, але і залишався язичником.

Етельберт Кентський вів бурхливу діяльність по наверненню англосаксів в нову віру аж до самої смерті в 616 році. За «повернення християнства до Британії» він був канонізований і став Святим Етельбертом.

Церква Святого Мартіна, збудована ще Бертою Кентською у 7 столітті. Ця будівля є найдревнішою діючою церквою в англомовному світі.

І ось уже, здавалося б, християнство міцно закріпилося на півдні Британії і буде неминуче поширюватися по усьому острову. Однак багато англосаксів стали християнами не по щирому бажанню, а в страху перед могутністю бретвальди. Після смерті Етельберта до влади приходить його син Еадбальд який фактично відразу знову оголосив себе язичником.

Наслідуючи його приклад, всі піддані, які звернулися в нову віру під страхом перед минулим королем, знову повернулися до германського язичництва. Частина абатів навіть покинула острів. У християнізації півдня Британії стався великий відкат.

Ближче до кінця життя Еадбальд покаявся і знову повернувся в лоно християнської церкви. Після цього місіонери знову продовжили бурхливу діяльність.

Нортумбрія і Едвін Святий

Дочка Етельберта – Етельбурга на відміну від Еабдальда продовжувала сповідувати віру батька. Кентська принцеса в 625 році вийшла заміж за короля Нортумбрії Едвіна. Разом з нею до нортумбрійського двору прибув член григоріанської місії епіскоп Паулін.

У 616 році Едвін в союзі з королем Східної Англії Редвальдом розбив короля Етельфріта і об’єднав два королівства Берніціі і Дейру в могутню Нортмубрію.

Святий Едвін Нортумбрійський, вітраж в церкві Святої Марії в Следмірі, Великобританія

Найбільш популярна легенда про хрещення Едвіна міститься В «Церковній історії» Беди Високоповажного (7 століття). Згідно Беді, королем Вессексу до Едвіну був підісланий убивця. Під час цього нападу в Йорку у 626 році король був сильно поранений, але врятований своїм теном християнином на ім’я Лілла.

Етельбурга була в цей час вагітна і коли вона почула про поранення чоловіка – у неї почалися передчасні пологи. Дізнавшись про це, король поклявся, що вручить і дитя, і себе в руки Бога, якщо він допоможе врятувати дитину і перемогти Вессекс. Паулін відправився молиться і за цим заняттям провів всю ніч.

Етельбурга успішно народила дочку, а незабаром Едвін розбив війська Вессексу у вирішальній битві. Король дотримав обіцянку і в 627 році в Йорку він і 12 членів його сім’ї прийняли нову віру.

Нортумбрія при Едвіні відігравала провідну роль серед англосаксонських королівств. Едвін активно намагався переконати свого друга, вищезгаданого короля Редвальда повністю прийняти Христа, однак безуспішно.

Як і у випадку з Етельбертом, король-християнин Едвін, що став бредвальдой після Редвальда, активно сприяв поширенню християнства в англосаксонському світі. Надалі і Едвін, Етельбурга і Паулін були канонізовані.

І ось, здавалося б, тепер розповсюдження християнства вже нічого не зупинить. Однак знову повторюється та ж ситуація що і раніше з Кентом. Проти Нортумбрії виступає союз бритського короля Кадваллона з мерсійскім королем Пендою. У битві при Мейкені (Хетфілді) в 633 році Едвін гине разом з двома синами.

Хрещення Едвіна, короля Нортумбрії

Нортумбрія знову розпадається на Берніцію і Дейру. До влади в Берніції приходить представник іншої династії Енфріт (син поваленого і убитого Едвіном Етельфріта). У Дейрі правителем стає Осрік, двоюрідний брат Едвіна.

Раніше обидва правителя були хрещеними, але після сходження на престол, знову повернулися до язичницьких обрядів. Етельбурга і Паулін під тиском язичницьких династій змушені були втекти з королівства.

Святий Освальд та монастир Айона

Незабаром після загибелі Едвіна, в ослаблені королівства Берніціі і Дейри продовжив вторгнення правитель бритського королівства Гвінедд – Кадваллон. Спочатку валлійці захопили Йорк, який в свою чергу взяв в облогу Осрік. В одній із сутичок, під час валлійської вилазки, був Осрік був убитий.

Через пару місяців був убитий і прибувший для переговорів Енфріт. Таким чином Берніція і Дейра знову повернулися під владу бриттів вперше після англосаксонського завоювання Британії.

Однак незабаром проти Кадваллона виступає брат Енфріта – Освальд і рішуче розбиває його в битві при Хевенфельті в 634 році. Освадьд стає королем Нортумбрії. І найбільш важливим в цьому є те, що Освальд вже був палким християнином.

За часів правління Едвіна, він був разом з Осріком і Енфрітом у вигнанні в Шотландії. Пікти і скотти в той час вже були повністю християнізовані ірландцями. На відміну від тих же Осріка і Енфріта, Освальд не зрікся від прийнятої віри.

За часів правління Едвіна, він разом з Осріком і Енфрітом знаходився у вигнанні в сусідній Шотландії. Пікти і скотти в той час вже були повністю християнізована ірландцями. Там всі троє під впливом шотландців прийняли християнську віру. На відміну від Осріка і Енфріта, Освальд після повернення на батьківщину ніколи не зречеться прийнятої віри.

Більш того він підтримував тісний зв’язок з піктами і скоттами Півночі. Тому після воцаріння на престолі він запросив ченців з бенедиктинського монастиря Айона закласти перший християнський монастир у Нортумбрії.

Аббатство Айона, Шотландія. Монастир був заснований у 563 році.

Монастир Айона – один з перших монастирів на однойменному острові (на заході Шотландії). Він був зведений в 563 році святим Колумбою, який прибув з Ірландії. У 6 столітті монастир став одним з головних центрів християнізації Шотландії і Британії.

Приблизно в 635 році такий монастир був заснований ірландським місіонером Айданом на острові Ліндісфарн. Святий Айден буде прилічений до лику святих і буде почитась як апостол Нортумбрії.

Ліндісфарнський монастир став головним центром поширення християнства на півночі Англії. Другим за важливістю центром став Йорк.

Християнство і Золоте століття Нортумбрії

З прийняттям Нортумбрії в лоно нової церкви поступово почали відновлюватися зв’язки з Європою, які були розірвані після англосаксонського завоювання. У Британію разом з християнством знову повертається латинь.

Стають доступними для вивчення передові наукові праці того часу, а також переклади античних авторів. На Півночі Британії розпочинається епоха розквіту і розвитку. Цей період також називають Нортумбрійським Ренесансом.

Сторінка Евангеліє з Ліндесфарну. Датується (кінцем 7-го – початком 8-го століття).

Освальд не тільки відновив міць Нортумбрії, а ще і завоював титул бретвальди. Під його впливом перебувала велика частина Англії, а також кілька шотландських і навіть бриттських королівств.

Освальд був дуже теплі стосунки з королем Вессекса Кінегільсом. У 635 році заради зближення і союзу з могутньою Нортумбрією, Кінегільс охрестився. Його хрещеним батьком став сам Освальд.

На території самого Вессекса ще з 634 року успішно проповідував бенедиктинський чернець Бірін, посланий Папою Гонорієм I. Таким чином за Освальда, вже практично уся Британія була під владою християнських правителів. Залишалося лише кілька язичницьких англосаксонських королівств, найбільш потужним з яких була Мерсія.

Освальд загинув в битві при Майс-Когві у 642 році в бою з мерсійцями і валлійцями. За іронією долі армію противника очолював той самий мерсійский король Пенда, в бою з яким раніше загинув Едвін Святий. Однак цього разу вплив Християнства був настільки всеосяжним, що відкат до язичництва вже не стався.

Освіу

Після загибелі Освальда Нортумбрія за старою традицією знову розпалася. У Берніціі на престол зійшов брат Освальда – Освіу, в Дейрі – Освін, син колишнього короля Дейри – Осріка.

Освін віддав одну зі своїх доньок за сина Пенди – Педу. Педа в той час сидів на троні Східної Англії. Одною з головних умов цього одруження було звичайно ж прийняття Педою християнства.

Незабаром союз у складі мерсійського короля Пенди, короля Східної Англії Педи і короля Дейри Етельвальдом (який змінив Освіна) напав на Берніцію, де правив Освіу.

Розклад сил був далеко не на користь Берніціі і шансів на перемогу у Освіу практично не було. У розпачі король заприсягнувся побудувати в разі перемоги 12 монастирів і віддати одну дочку в черниці.

Битва при Вінвіді 655 рік.

У битві при Вінвіді в 655 році війська Освіу несподівано громлять армії союзників. В цій битві гине Пенда. Далі відбулася швидка і успішна кампанія, в результаті якої Освіу знову зібрав Дейр і Берніцію в Нортумбрію. Також на короткий період він підпорядкував Мерсію, яка лишалася останньою язичницькою державою англосаксів.

Освіу виконав свою обіцянку – заклав по 6 монастирів в Дейрі та Берніціі і віддав свою однорічну дочку в черниці.

Ельфледа (654 – 714) – дочка Освіу стала настоятелькою монастиря в Уітбі. Вона була відома своїми досягненнями в хірургії і благочестям. Підтримувала дружні стосунки з Кутбертом Ліндісфарнським. Після своєї смерті в 714 році була канонізована і стала святою.

Полеглий при Вінведе Пенда, був останнім великим королем язичником в англосаксонській Британії. Таким чином у другій половині 7 століття Мерсія також підпорядковувалася християнському правителю. Освіу також зробив великий внесок в християнізацію королівства Ессекс.

Кельтська і Римська Церкви

До другої половини 7 століття вся Британія вже керувалися християнськими правителями. В англосаксонських королівствах активно несли слово Боже місіонери, схиляючи язичників до своєї віри. Однак назрівала одна істотна проблема. Християнізацію Британії проводили відразу дві церкви, які слідували різним релігійним традиціям…

На північ Англії відправлялися місіонери, які сповідували «кельтське християнство», що прийшло з Ірландії. Одним з найважливіших центрів Кельтської Церкви в Англії був заснований айонскими монахами -Ліндесфарн.

Південь Англії перебував під впливом Риму. Сюди прибували папські місіонери. Одним з найважливіших центрів був Кентерберійський собор у Кенті.

А власне проблема була в тому, що дві церкви мали відмінність в обрядах. Наприклад, у римських і кельтських ченців були різні види постриження.

1. Римське постриження
2. Кельтське постриження

Римське постриження  – це виголювання волосся у формі кола на маківці (тонзуру).

Кельтське постриження – це виголювання на голові смуги від вуха до вуха, уздовж верхівки при довгому волоссі ззаду.

Найбільшим принциповим розходженням був розрахунок дати святкування Великодня.

Пасхалія (лат. Computus) – методика розрахунку дня, коли слід святкувати Великдень. Спочатку святкувалася в Воскресіння після 14 дня місячного місяця нісана (за іудейським календарем). Однак пізніше розрахунки були визнані помилковими і виникли суперечки. Перші спроби прийти до одного дня для всіх християн були зроблені на Нікейському соборі в 325 р. У Західній Європі до загальної «Олександрійської Пасхалії» прийдуть тільки до кінця 8 століття.

У 6 столітті в Римі ввели нову систему підрахунку Пасхи від Діонісія Малого. Кельтська церква ж була більш консервативною і не стала міняти вже звичні методи розрахунку.

Таким чином на території Британії відзначалися два Великодні, в залежності від церкви прихожан (римської або кельтської).У сім’ях, де були прихильники обох обрядів Великдень могли відзначати і двічі на рік. Це було звичайним явищем для областей зі змішаним впливом церков.

Синод в Уітбі

Руїни монастиря у Вітбі, Північний Йоркшир, Англія

У 664 році Освіу організував церковний собор в монастирі Уитби. Делегати від обох церков мали прийти до спільного рішення і привести церковні обряди в Британії до єдиних традицій.

Синод в Уітбі (Синод у Вітбі) – це сучасна назва події. Засідання відбувалося в монастирі Хільди в Стреоншалі, який тільки згодом буде називатися абатством Уітбі.

Позицію кельтського християнства з центром в Айоні представляв Колман (Colmán) з Ліндесфарну. Головним захисником римського християнства і папської точки зору був Вільфрід (лат. Wilfridus). Вільфрід був нортумбрійським абатом Ріпонського монастиря і палким прихильником римського обряду. Згодом обидва будуть зараховані до лику святих. Освіу як поточний бретвальда виступав на синоді головою і головним суддею.

Колман відстоював позицію, що кельтська Пасхалія використовувалася святим Колумбою, засновником Айони і людини незаперечною святості. Сам же Колумба лише слідував традиції одного з перших апостолів і євангелистів – Святого Іоанна. Такими аргументами Колман пояснював, чому кельтська церква не бачить сенсу що небудь міняти в поточному розрахунку, прийнятому такими шановними Святими.

Вільфрід визнав, що ці традиції раніше були і в Римі, де «жили, проповідували, страждали і поховані Святі Петро і Павло». Потім він зазначив, що ці звичаї були більш актуальні в часи Святого Іоанна і його епохи. В них були помилки в розрахунках, які врахували у нових правилах.

Також він визнав, що Святий Колумба робив все що міг, свого часу, маючи лише певний запас знань, тому йому старе тлумачення пасхалії було пробачити. Проте зараз невігластво айонійських ченців не може бути прийняте Римом.

Також він заявив, що ніхто не має більшого авторитету, ніж Святий Петро, послідовниками якого є римські священики.

Освіу вислухав позиції обох сторін, після чого запитав чи згодні вони, що Петро отримав від Христа ключі від Раю і був проголошений «каменем на якому буде побудована Церква» як сказано в Євангеліє від Матвія 16: 18-19. Обидві сторони відповіли ствердно.

Тоді Освіу оголосив, що приймає рішення на користь авторитету хранителя райських ключів, а, отже, його послідовників – римської церкви.

Таким чином Синод у Вітбі встановив римські звичаї як єдині для церкви в Нортумбрії.

Колман і прихильники айонійської партії відмовилися приймати нові порядки. Їм було дозволено виїхати в Айону і навіть забрати з собою частину реліквій. Єпископська резиденція була перенесена з Ліндесфарна у Йорк. Її єпископом стане Вільфред Йорський, який відстоював на синоді римську позицію.

Значення Хрещення Англії

Християнізація зіграла величезну роль в історії острову. Завдяки новій вірі, англосаксонська Британія знову відновила втрачені зв’язки з континентом. Інші королівства більш охоче підтримували відносини з єдиновірцями, аніж з язичниками.

Англосаксонські королі обмінювалися листами з могутніми християнськими правителями, а ченці переймали науковий і теологічний досвід своїх колег з Європи. Оскільки церква в період Середньовіччя була джерелом прогресу і розвитку – англосаксонський світ почав рухатися в бік унітарності та освіти.

Пройде ще дві сотні років, перш ніж біля берегів Ліндесфарна з’являться перші дракари …

Администратор и главный редактор сайта. Увлекаюсь историей всю свою сознательную жизнь. Считаю что нужно понимать исторические процессы не только по датам и мемуарам, но и логикой. Хочу сделать изучение истории простым и приятным процессом.

WarHistory.com.ua
5 5 голоси
Рейтинг
Підписатися
Сповістити про
guest
0 комментариев
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі