Македонські Гетайри Олександра Великого

Античність

Гетайри (також етери) – це елітна ударна важка кавалерія в Древній Македонії та Елліністичному світі.

Практично на усіх сучасних ілюстраціях Олександр Великий зображений в оточенні своїх гетайрів. Давайте ж з’ясуймо ким були гетайри.

Македонські гетайри

Македонские гетайры

ГеГетайри як елітний підрозділ з’явився в Македонії задовго до Олександра і Філіпа Македонських. Спочатку так називався клас аристократів з найближчого оточення македонського царя. Це були дворяни, які особисто спілкувалися з царем, супроводжували його на бенкетах і урочистостях. На війні ці придворні також знаходилися поряд з македонським царем, формуючи царську гвардію.

Значення гетайри (дав.гр. hetairoi) переводитися як “царські товариші, компаньйони” або ж “ті, хто поряд з царем”. Така назва дає зрозуміти, що ці люди були не просто солдатами. Це було коло спілкування монарха, в якому він проводив усе своє життя.

Македонія, на відміну від переважно гірської Греції, мала рівнини з лугами, придатні для конярства. Упродовж декількох віків македонці виводили великих, сильних та швидких коней, які могли нести вершника в обладунках. Паралельно у Македонії розвивалося і мистецтво верхового бою.

Тому не дивно, що македонські гетайри вже у 5 столітті до н.е. стали діяти як підрозділ важкої македонської кінноти.

 Гетайри Філіпа Македонського

Гетайры Филиппа Македонского при Херонее
Філіп Македонський та його гетайри

Філіпа II Македонського можна по праву вважати творцем однієї з кращих армій Стародавнього Світу. За його правління кількість і роль кавалерії істотно зросли. Саме в цей час гетайри стали тією самою важкою ударною кіннотою, яку ми уявляємо зараз.

На початок правління Філіпа II на македонському троні в 359 році до н.е. він мав у своїй армії близько 600 чоловік кавалерії гетайрів. Одночасно зі створенням професійних піших підрозділів, македонський цар почав посилено тренувати і гетайрів.

Вони муштрувалися нарівні з іншою македонською армією. До речі саме при Філіпі до гетайрів уперше змогли потрапити не лише представники македонської аристократії.

Щоб збільшити чисельність важкої кавалерії, до підрозділів стали набирати знатних воїнів і знайомих царя, які могли забезпечити себе конем і зброєю. До речі, усю екіпіровку македонські гетайри мали придбати самостійно, на відміну від іншої армії, яку забезпечувала спорядженням держава.

У 4 столітті до н.е. ще не існувало ні сідла, ні стремен. Македонські вершники їздили верхи, підкладаючи на спину коня лише м’яку попону. Тому для кавалеристів ближнього бою ключовим фактором було уміння утриматися в сідлі.

Офіцери й знатні воїни аби підкреслити свій статус часто накидали на коней шкури екзотичних тварин таких як леопарди, леви, пантери і т.д. Шкура укладалася так, щоб морда опудала тварини дивилася з грудей коня, а лапи звисали з боків.

Кавалеристи посилено тренувалися міцно триматися ногами за торс коня і битися верхи, не падаючи з коня. Це робити було дуже непросто, тому можна сказати що усі гетайри були мали бути в прекрасній фізичній формі.

Гетайри за Філіпа об’єднувалися у підрозділи по 200 осіб, які називали іла (др.греч. ilai). Кожна іла набиралася з окремої області в Македонії. Такою ілою командував спеціальний офіцер – іліарх.

Існують припущення, що кожна іла мала свій власний колір для відзнаки. Накидки коней мали кайму з кольором іли, а вершники носили пояси такого ж кольору. Однак ці ствердження засновані на рідких зображеннях, тому говорити про такий факт впевнено ми не можемо.

Озброєння гетайрів

Головною та основною зброєю гетайрів було спис – ксистон.

Ксистон (дав. гр. xyston) – був найбільш популярним видом списа, завдовжки 3.5 – 4.25 м. Держак списа виготовлявся з міцного кизілу, а наконечник із заліза. Наконечники часто розміщували з обох боків ксистона, оскільки при сильному ударі одна з частин списа могла відламатися. Тоді воїн просто перевертав спис і бився іншим наконечником.

Приклад спорядження гетайра. У руках вершник тримає ксистон, а збоку зображені беотійський шолом і ксифос.

Ксистон був збалансованим, тому його тримали посередині на піднятій і вигнутій руці або виставленим у бік на прямій руці. Оскільки у македонських кавалеристів не було ні стремен, ні сідла то вершник не міг завдавати ударів списом, затиснутим під пахвою, як середньовічний лицар. У такому разі найімовірніше при ударі, він просто б злетів з коня.

Тому ксистонами завдавали коротких колючих ударів по незахищеним місцям у ворожих воїнів та по головах їх коней. Завдяки довшим, ніж у персів, списам, македонська кавалерія перевершувала перську кавалерію у ближньому бою. Окрім ксистона вершник міг брати з собою і дротики для метання на далекі відстані.

На випадок втрати списа вершники мали грецькі мечі. Меч гетайрів – це найчастіше прямий ксифос або вигнутий копіс. Копісами завдавали серії рублячих ударів, а ксифосами – колючих. Такі удари з висоти вершника могли заподіювати серйозної шкоди супротивникові.

Обладунки кавалерії гетайрів

Македонский кавалерист гетайр из армии Александра Великого
Гетайр у беотійському шоломі та линотораксі. Накидка на коні зроблена зі шкури пантери. Пояс і облямівка на накидці – червоного кольору..

Щити македонські гетайри практично не використовували, тому основний захист воїнів забезпечували обладунки.

Торс вершника захищали мускульні бронзові кіраси або легші льняні обладунки – ліноторакси. Вони забезпечували необхідний рівень захисту для ближнього бою.

На ноги одягали високі чоботи зі шкіри, які щільно фіксувалися на нозі шнурівкою. Вони вберігали вершника під час їзди від колючих кущів і кінського поту. У бою для захисту ніг одягали бронзові поножі.

Найпопулярнішим шоломом серед гетайрів був беотійський шолом. Він забезпечував достатній захист, прикривав від сонячних променів і давав хороший кругозір. Ще одним великим плюсом була відмінна чутність у шоломі. Завдяки відкритим вухам, вершник міг краще чути сигнали й команди, що було критично важливим при маневрах.

Другим за популярністю був фракійський шолом. Кожен гетайр купував своє спорядження самостійно, тому воїни навіть одного підрозділу могли виглядати абсолютно по-різному.

Існує припущення, що гетайри носили македонські пурпурні плащі-хламіди (древн. гр. chlamys), які відрізняли їх від іншої кавалерії. Судячи з усього, аристократичний пурпурний колір був дуже популярним серед гетайрів.

Пізніше, вже за Олександра в ужиток увійшли одночасно і перські плащі. Згідно Діодору, після загибелі царя персів Дарія, Олександр подарував своїм гетайрам багаті перські плащі, обрамлені пурпурною облямівкою.

Ми бачимо декілька зображень воїнів, які імовірно є гетайрами і одягнені в жовті плащі з пурпурною полосою.

Тактика македонських гетайрів

Македонские гетайры против греческой кавалерии наемников в битве при Гранике

Завдяки важким бойовим коням і дисципліні, гетайри могли здійснювати потужний натиск на бойові порядки супротивника. Удар такої важкої кавалерії міг запросто прорвати бойовий порядок неготового до атаки ворога.

Для посилення проникаючого ефекту, македонська іла гетайрів будувалася у формі клину. Це дозволяло завдавати ударів навіть в невеликі розломи у ворожому строю.

Стрій кінноти гетайрів клином. Зеленим відмічений іліарх, а червоним – офіцери флангів.

Попереду, на вістрі клину, знаходився командир, який і направляв увесь ескадрон. Команди віддавалися голосом, можливо, що в загоні поряд з офіцером були спеціальний сурмач і гінець для передачі команд. З боків також знаходилися офіцери, які стежили аби ескадрон зберігав стрій.

Побудова клином дозволяла здійснювати складні повороти та міняти напрям атаки. Для гетайрів було важливо раптово вдарити у потрібному місці і у потрібний час, тому умінню злагоджено виконувати маневр відводилася велика увага.

Основною запорукою перемог македонської армії була тактика “молота і ковадла“. Піхота, озброєна довгими сариссами, яка діяла за принципом македонської фаланги зв’язувала супротивника боєм. Вона виступала в ролі ковадла, яке утримувало ворожих воїнів.

А в это время гетайры совершали быстрые обходные маневры нанося внезапные удары с флангов и тыла. Вражеские войска, которые оказывались зажатыми между фалангитами и гетайрами быстро теряли расположение духа и бросались в панику.

А в цей час гетайри здійснювали швидкі обхідні маневри завдаючи раптових ударів з флангів і тилу. Ворожі війська, які виявлялися затиснутими між фалангою і гетайрами швидко втрачали волю до спротиву і кидалися в паніку.

Яскравий приклад такої тактики ми бачимо у битві при Херонеї 338 року до н.е. Тут македонці зіткнулися з грецькою фалангою. Щоб розірвати цілісність лінії, частина македонських піхотинців подалася в хибний відступ, витягуючи на себе частину греків.

Коли у бойовому порядку греків утворився пролом, туди миттєво прослизнули гетайри, що у результаті і вирішило результат бою. Командував цим ударом ніхто інший як юний син Філіпа – Олександр.

Гетайри Олександра Македонського

Гетайры Александра

У Олександра Македонського зі своїми гетайрами був особливий зв’язок. Свою військову кар’єру у батьковому війську, він починав саме з гетайрами. Серед них були майже усі його друзі, з якими він виріс і дружив усе своє життя.

У 336 році до н.е. Філіп був убитий одним зі своїх охоронців і новим царем став Олександр. У спадок від батька він отримав вже близько 3 тис. гетайрів.

У 334 році до н.е. у свій Східний похід він узяв 1800 гетайрів, а ще 1500 залишив в Греції та Македонії для підтримки порядку. Гетайри Олександра Македонського на початок вторгнення до Персії формували 7 іл по 200 осіб і одну посилену в 400.

Як і за Філіпа, кожна іла набиралася з окремої області Македонії. Підрозділ іменувався по назві області або по імені його іларха.

Нам достовірно відомо про іли гетайрів з наступних регіонів:

  • іла з Боттієї
  • іла з Амфіполя
  • іла з Аполонії
  • іла з Анфема
  • іла з Верхньої Македонії
  • Левгейська іла

Окремо варто зазначити царську ілу, яка супроводжувала Олександра у бою.

Особисті гетайри

Окремою, посиленою ілою була царська іла (древ. гр. basilike ile), яка була загоном особистої кінної гвардії Олександра. У неї набиралися найкращі та найзнатніші бійці незалежно від їх регіону. Воїни цього підрозділу також називалися “Особистими гетайрами”. Сенс був в тому, щоб підкреслити, що це особисті товариші македонського царя.

Усі знамениті маневри та атаки Олександр здійснював зі своїми гетайрами з царської іли. Командував підрозділом Кліт Чорний. У битві на річці Гранік він особисто врятує життя Олександру. Усіх же гетайрів у війську очолював Філота, син Парменіона.

На відомій мозаїці з Помпеї, Олександр зображений імовірно в пурпурному плащі з жовтою облямівкою. З цього можна зробити висновок, що пурпурний плащ із золотою смужкою був відзнакою “особистих гетайрів”. Було б досить безглуздо виділяти царя серед загону окремим плащем, наражаючи на його ще більшу небезпеку.

Особисті гетайри завжди розташовувалися на крайньому правому фланзі. Усі інші іли гетайрів шикувалися ліворуч від царської іли.

Гетайри і щитоносці

Історія гетайрів дуже тісно пов’язана з іншим елітним підрозділом македонської армії – гіпаспістами.

Гіпаспісти (древн.гр.. hypaspistai) – елітний піхотний загін македонської гвардії, воїни якого носили грецькі щити аспіси до 1 м в діаметрі. Назва зі старогрецької переводитися буквально як “щитоносці”.

Гетайры и щитоносцы гипасписты
Гіпаспісти і Гетайри Олександра Македонського. Худ. Zvonimir Grbasic

За основною версією загін виник зі слуг гейтарів. Завданнями таких слуг було наглядати за конем і прислуговувати вершникові. У бою такі слуги могли супроводжувати вершників, прикриваючи щитом ноги кавалериста.

При Олександрі гіпасписти вже окремий елітний загін, нарівні з гетайрами. Проте ми бачимо, що вони також традиційно йдуть в прорив разом з вершниками. Іноді навіть одночасно, біжучи поруч і тримаючись за гриви коней гетайрів.

Така тактика дозволяла швидко закріплювати прорив кавалерії пішими бійцями ближнього бою. Гіпасписти вривалися в проломи у ворожих бойових порядках і допомагали гетайрам, які вв’язувались у ближній бій з піхотою.

Також під час переслідування перського царя Дарія, гетайри саджали піхотинців до себе на коня, як десант, щоб швидше доставити їх до цілі. Ці два елітні підрозділи часто розміщувалися на почесному правому фланзі, завдаючи вирішальних ударів в битвах.

Бійці царської іли і гіпаспісти традиційно входили в підрозділи сомітофілаків.

Сомітофілаки (древн. гр. somatophylakes), в перекладі означає “тілоохоронці” – гвардійський загін, який займався охороною царя в мирний час. У Древній Македонії та в Елліністичних державах одна з найпочесніших посад у війську.

Олександр продовжував успішно використати тактику “молота і ковадла” під час усіх своїх походів. Гетайри Олександра завдавали вирішальних ударів у битвах при Іссі (333 р. до н.е.), Гавгамелах (331 р. до н.е.) і Гідаспі (326 р. до н.е.).

Реформи Олександра

Александр Македонский с гетайрами

У 331 році до н.е., після битви при Гавгамелах, Олександр отримав кавалерійські підкріплення з Македонії. Це дозволило не лише заповнити поріділі ряди гетайрів, але і збільшити загальну їх кількість до 2000.

Оскільки основні сили персів до цього моменту вже були розбиті, то перед військом стояли дрібніші тактичні завдання. Тому Олександр розбив іли своїх гетайрів на загони по 100 воїнів, які на грецький лад назвали лохи (lochoi). Командував таким ескадроном офіцер – лохаг.

У 330 році до н.е. Олександр стратив командира гетайрів – Філоту за підозрою в участі у змові. Цар вирішив більше не зосереджувати владу над таким могутнім підрозділом як гетайри в руках однієї людини.

Він розділив корпус гетайрів на два підрозділи – гіппархії. Командирами таких загонів – гіппархами стали найбільш лояльні до Олександра прибічники.

Першим гіппархом був призначений командир царської іли Кліт Чорний. Царська іла також увійшла до складу цієї гіппархії. Другим гіппархом став найкращий друг Олександра – Гефестіон.

Водночас царська іла стала іменуватися агемою (древн. гр. agema). Назва походила від слова ago що означало буквально “в дорогу”. Тобто назва підкреслювала, що бійці агеми найближчі супутники царя в поході.

Після того, як Олександр в 328 році до н.е. у гніві убив Кліта Чорного, у агеми більше не було окремого командувача. Відтепер підрозділ очолювався особисто царем. У агему стали також набирати знатних вельмож і дворян із підкорених народів (персів, фінікійців, бактрійців, і т.д.).

Побоюючись нових змов, Олександр вирішив ще більше розділити владу гіппархів. У 327 році до н.е. гетайри були розділені вже на 8 незалежних гіппархій з окремими командирами.

Вони об’єднувалися тільки під час великих битв, наприклад, як з індійцями при Гідаспі, де вони протистояли навіть бойовим індійським слонам. Індійська кампанія і повернення у Вавілон через пустелю Гідрозію сильно покосили ряди гетайрів. У війську залишилося лише 4 гіппархії з 8.

Нові гіппархії македонської кавалерії

Кавалерія Олександра Македонського на пізніх етапах походів в бою с племенем Дахів.

У Персеполісі в 324 році до н.е. Олександр став активно поповнювати свою армію, за рахунок азійських рекрутів з його імперії. В цей час чотири гіппархії очолювали найбільш лояльні друзі царя : Деметрій, Пердікка, Кратер і Кен.

Ці 4 гіппархії гетайрів були поповнені новими східними новобранцями. Співвідношення в загонах було приблизне таким – 300 македонських гетайрів до 700 азійських кавалеристів.

Новим східним вершникам видавали зброю як у македонців, проте не забороняли використовувати і свою. Тому багато хто міг брати з собою у бій лук і дротики. Наявність в ілах додаткових стрільців, робило кавалерію Олександра гнучкішої для ведення війни на Сході.

Окремо була сформована 5-а гіппархія, яка складалася виключно з македонців під командуванням Гефестіона. Незабаром вона стала хіліархією (древн. гр. chiliarchia), чисельністю у 1000 чол. Гефестіон став іменуватися хіліархом (древн. гр. chiliarchos) що в перекладі означало “тисячник” тобто командувач тисячею.

Гефестіону недовго довелося бути хіліархом, оскільки в цьому ж році він помирає від хвороби. Новим хіліархом буде призначений Пердікка, який разом з посадою набуде дуже вагомого статусу в імперії.

Олександр планував і далі продовжувати реформування нового війська та набір додаткових рекрутів з Азії, щоб продовжити свої походи. Проте, у 323 році до н.е. Олександр Великий несподівано захворіє та так само несподівано для всіх помре…

Гетайри після Олександра

Македонські гетайри Деметрія Поліоркета проти гетайрів єгипетського сатрапа Птолемея Сотера. Війни діадохів. Битва при Газі 312 до н.е. Худий. Ігор Дзись.

Після смерті Олександра в його державі починається дуже сильна криза. Незабаром між його полководцями, що називаються “діадохами” почнуться міжусобні війни.

Серед діадохів буде багато колишніх командирів гетайрів таких як Пердікка, Кратус і Селевк. Пердікка заставши смерть Олександра хілліархом найелітнішого загону кінноти навіть став тимчасовим спадкоємцем його імперії. Проте ця влада була доволі крихка. У 321 році до н.е. почалася перша війна діадохів.

Несподівано для себе гетайри опиняються в різних арміях держав що воюють між собою. Кожен з самопроголошених царів-полководців прагнув мати свій підрозділ охоронців, наслідуючи Олександра.

У нових арміях діадохів, гетайри як і раніше грали роль ударних загонів. Проте кожна держава екіпірувала кавалеристів по своїх потребах і бажанню.

Наприклад, гетайри Селевкидів були легше оснащені заради маневровності. Птолемеї й Антигоніди навпаки виставляли загони гетайрів щитоносців, які були оснащені аспісами для кращого захисту.

Проте з часом пропадає з ужитку сама назва “гетайри”. Усі елліністичні держави стали називати елітні кавалерійські полиці на свій лад. Для загального опису важкої кавалерії зі списом стали використовувати слово ксистофори (древн. гр. xystophoroi) що буквально означало “ті, що з ксистонами, носії ксистонів” що означало усю кавалерію зі списами.

Ударна важка кавалерія за типом гетайрів залишатиметься в елліністичних арміях антигонів (спадкоємців діадохів) ще деякий час. Незабаром головною ударною кавалерією східних держав стануть захищеніші кавалеристи – катафракти.

Золотий час і світова популярність гетайрів, залишилися тісно пов’язані з життям Олександра Великого. Разом з ним вони були вознесені на вершину світу, а після його смерті вже не ніколи не грали такої високої ролі в державі…

Адміністратор і головний редактор сайту. Захоплююсь історією все своє свідоме життя. Вважаю що потрібно розуміти історичні процеси не тільки по датам та мемуарам, але і логікою. Мрію зробити вивчення історії простим та приємним процесом.

WarHistory.com.ua
5 1 голос
Рейтинг
Підписатися
Сповістити про
guest
0 комментариев
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі