Військова історія Стародавньої Греції сповнена великих битв і героїчних подвигів. Усі ці епічні події тісно пов’язані з різноманітною зброєю, що використовувалася давньогрецькими воїнами. Одним із найважливіших і символічних предметів екіпіровки давньогрецького воїна був грецький шолом.
Давньогрецькі шоломи стали невід’ємною частиною світової культури. Більшість людей, почувши словосполучення «грецький шолом», уявляють собі закритий шолом гопліта з високим яскравим гребенем. У масовій культурі він асоціюється зі Спартою та спартанськими воїнами. Проте в реальності місце такого шолома було значно скромнішим, а історія грецьких шоломів набагато різноманітніша.
У цій статті ми розглянемо найпоширеніші типи та види грецьких шоломів, а також історію їх розвитку та спадщини.
Архаїчний давньогрецький шолом
На території Давньої Греції воїни почали захищати свою голову вже під час Бронзової доби. У цей період битви відбувалися у вигляді поєдинків важкоозброєних «героїв» аристократів за підтримки менш озброєних воїнів.
Легка піхота у таких битвах складала основну масу і виконувала роль застрільників і підтримки. Майстерні та кузні у той час тільки починали зароджуватися, тому більшість воїнів забезпечувала собі захист голови самостійно з підручних матеріалів кустарним чином.
Бідніші воїни використовували прості шапки з повсті, вовни або шкіри. Ці імпровізовані стародавні шоломи намагалися укріплювати додатковими міцними елементами. У хід йшли будь-які матеріали з достатньою міцністю, від дерева до кісток. Такі примітивні шоломи могли захистити воїна від влучання каменя або удару дубиною.
Однак під час зустрічі з важкою аристократичною піхотою з бронзовою зброєю вони були вразливі. Найбагатші грецькі воїни та герої-аристократи використовували дорожчі та міцніші шоломи. Вони вже були з розмахом прикрашені декоративними елементами — гребенями, пір’ям, рогами тощо. З розвитком ковальської справи для зміцнення конструкції почали використовувати пластини із заліза і бронзи, вигнуті за формою голови.
Найпопулярнішими на території Греції, періоду Бронзової доби, були шоломи з бронзи та кабанячих іклів.
Шолом із кабанячих іклів
Найдавніший відомий грецький шолом датується приблизно 17-16 століттями до н.е. Він був знайдений у могильнику «Мікенські гробниці» на півдні Греції. Знахідка належить мікенській цивілізації, яка процвітала у Бронзову добу.
Знайдений шолом був виготовлений із кабанячих іклів. Для його створення використовувалися пластини з ікол дикого вепра, які рядами кріпилися до шкіряної основи.
Шолом із кабанячих іклів, попри свій кустарний вигляд, був досить дорогим і цінним. Для його виготовлення потребувалось від 40 до 140 пластин, виготовлених із кабанячих іклів. Для цього потрібно було вполювати 40-50 диких кабанів.
Такий кістяний шолом міг захистити голову воїна від ударів бронзовою зброєю. Шкіряна підкладка всередині пом’якшувала удар, аби боєць не отримав струс. Нащічники захищали воїна від бокових ударів.
Шолом з ікол був популярний у Давній Греції від початку до самого занепаду Мікенської цивілізації аж до X століття до н.е., тобто протягом усієї Бронзової Доби.
Конусоподібний шолом Кегельхельм
З розвитком технологій обробки металів у 16-13 століттях до н.е. з’явилися і перші грецькі бронзові шоломи. Найдавніші відомі зразки мали конусоподібну форму, через яку шолом і отримав назву Кегельхельм або Конусоподібний шолом.
Кегельхельм або Конусоподібний шолом (нім. «cone helm», букв. «шолом-конус») — відкритий шолом конічної форми, який використовувався на початку військової історії до 8 століття до н.е. Застосовувалися як прості зразки у вигляді конічного ковпака, так і більш закриті з нащічниками та гребенем. Вони забезпечували базовий захист голови і верхньої частини обличчя. Шолом став попередником пізніших грецьких та іллірійських шоломів.
Перші знайдені зразки бронзових шоломів складалися з кількох частин. Вони створювалися з 4-5 бронзових деталей, які з’єднувалися заклепками або кріпилися до внутрішньої шкіряної підкладки.
Бронзові деталі відливалися окремо, а потім гнулися за формою голови та з’єднувалися за допомогою заклепування. Це був трудомісткий і дорогий процес, який могли дозволити собі лише найбагатші і найвпливовіші воїни.
Батьківщиною перших кегельхельмів, імовірно, є місто Аргос, яке було одним із передових військових грецьких держав раннього періоду. Між тим географія знахідок конусоподібних шоломів досить розлога: їх було знайдено на Пелопоннесі та острові Родос (Греція), в Апулії (Італія), Мілеті (Туреччина) та на Кіпрі. Це свідчить про широке використання їх на території усього давньогрецького світу.
Шоломи які складались з кількох частин, чудово захищали від ударів бронзовою зброєю. Однак така конструкція була вразлива перед точними влучаннями у стики між деталями.
Тому з розвитком технології обробки металів розпочали виготовляти суцільні конусоподібні шоломи. Їх відливали з одного шматка бронзи. Це дозволило зробити їх більш надійними й уникнути руйнування конструкції у бою.
На кегельхельмах широко використовувалися декорації і прикраси. Кожен знатний воїн хотів виділитися серед інших і не шкодував для цього коштів. На шолом наносилися малюнки та написи, а також роги або пір’я для залякування ворогів.
Вже в ті часи широко зустрічався гребінь у вигляді ірокеза, який започаткував стиль майбутніх шоломів у Давній Греції на довгі століття.
Усі види вищезгаданих шоломів широко використовувалися під час Троянської війни (на межі XIII—XII ст. до н.е.), про яку ми знаємо завдяки «Іліаді» Гомера. Після цього відбувся «Колапс Бронзової Доби» та Велике Переселення Народів. На Балканський півострів з півночі ринули менш розвинені, але значно чисельніші племена. Під їхнім натиском були стерті всі досягнення Крито-мікенської культури, включно з писемністю.
В цей період у Давній Греції були втрачені як технології виготовлення шоломів, так і самі майстерні. Тому греки використовували завезені бронзові шоломи з Близького Сходу, схожі на ассирійські. Ці шоломи мали відкриту лицеву частину і витягнутий конусоподібний верх, прикрашений гребенем дугоподібної форми.
З втратою ремісничих навичок військова справа у Давній Греції перебувала у стані стагнації протягом 5 століть. Після 8 століття до н.е. Греція виходить із Темних Віків. Поступово знову відроджується і розвивається грецьке ремесло.
Починаючи з цього часу, конічні шоломи поступово витіснялися новими, більш ефективними моделями з округлою формою. Гострі навершя поступилися місцем заокругленим конструкціям. Конічні шоломи Бронзової доби поступово виходили з ужитку, поступаючись місцем новим типам — іллірійським і коринфським.
Іллірійський шолом
Іллірійські шоломи стали першим видом, який масово виробляли на території Давньої Греції після «Темних віків».
Іллірійський шолом — це шолом закритого типу з круглим навершям і прямокутним вирізом для обличчя. Він характеризується відсутністю наносника і наявністю великих, подовжених нащічників із загостреними краями. Спочатку цей шолом виготовляли з двох деталей, пізніші зразки вироблялися вже з цільного блоку та мали більш ергономічну форму.
Своєю назвою вони зобов’язані регіону Іллірія, який знаходився на північному заході від Давньої Греції. Цей шолом був дуже популярним серед місцевих племен іллірійців, які населяли цей регіон. Саме там знаходили найбільше шоломів такого типу, що й дало назву цій конструкції.
Завдяки торгівлі з іллірійцями незабаром перші зразки потрапили до інших грецьких регіонів. Конструкція стала популярною, і місцеві ремісники почали копіювати її по всій Елладі.
Еллада (дав.-грец. Ἑλλάς) — це загальна назва земель, на яких розташовувалися міста-держави (поліси), населені переважно давньогрецькими племенами: еолійцями, ахейцями, іонійцями та дорійцями.
Перші іллірійські шоломи створювали з двох шматків металу, які скріплювалися заклепками на маківці. Через це перші зразки мали характерний гребінь на верхній частині.
Незабаром шоломи знову почали виготовляти з одного шматка металу, що збільшило міцність конструкції. Потреба створювати гребінь відпала, однак його все одно часто прикріплювали на знак традиції.
До середини 7 століття до н.е. шолому надали більш ергономічний дизайн, щоб покращити його прилягання до голови.
Під шолом воїни одягали повстяні або фетрові шапки для комфорту і амортизації ударів. Також виготовлялися моделі з уже вбудованою підкладкою з тканини або шкіри. Спочатку вона пристібалася ремінцями через отвори на краях шолома. Пізніше підкладку стали просто приклеювати зсередини.
У 6 столітті до н.е. шолом набув остаточної форми — з довшими нащічниками, що закривали шию. Також із розвитком тактики бою, майстри почали робити збоку отвори для вух, щоб воїн краще чув команди та сигнали у бою.
До кінця 6 століття до н.е. іллірійський шолом вийшов з ужитку в Елладі, але продовжував масово виготовлятися в ремісничих майстернях Епіру та Іллірії до 5 століття до н.е. До кінця 5 століття шоломи іллірійського типу ще широко використовувалися північними балканськими племенами, іллірійськими піратами та менш технічно розвиненими македонцями.
Коринфський шолом
У 8 столітті в Греції відбувається суттєвий перелом у військовому мистецтві. Він пов’язаний з появою на полі бою тактики грецької фаланги.
Фаланга — це бойовий стрій піхоти в кілька рядів у глибину, у якому воїни шикуються пліч-о-пліч щільними зімкнутими лініями. Слово фаланга походить від давньогрецького Φάλαγξ, що означає буквально стовбур, обрубок дерева.
У зв’язку з цим відбувається гоплітська революція, що характеризується появою в Елладі важкої піхоти, призначеної для бою у фаланзі — гоплітів.
Громіздка грецька фаланга була призначена виключно для лобового зіткнення. Повністю прикриті щитами і обладунками воїни билися у щільному строю. Типова битва у Греції набувала вигляду повільного зіткнення двох стін із бронзи та списів. На відміну від давньогрецьких піхотинців минулих епох, яким доводилося орієнтуватися у бою самостійно, гоплітам не потрібно було стежити за флангами — їх захищали побратими по строю.
Тому для воїна фаланги критично важливим став захист обличчя, оскільки це було найбільш уразливе місце гопліта, і його захищеність стала головним пріоритетом.
З’явився гоплітський шолом, в якому додали наносник, захист шиї та мінімальний виріз для обличчя і очей — шолом коринфського типу. Назву «коринфський» він отримав завдяки грецькому місту-державі Коринф, біля якого знайшли найбільше подібних зразків.
Коринфський шолом — це давньогрецький бронзовий шолом закритого типу з масивним наносником і невеликим прорізом для очей та рота. Шолом повністю закривав голову і шию воїна, забезпечуючи максимальний захист, однак обмежуючи огляд. Найбільше використовувався у 8-4 століттях до н.е. гоплітами грецької фаланги.
Більш ранні зразки коринфського шолома відрізнялися від іллірійського наявністю наносника і фігурним вирізом для обличчя. Такий тип шолома прийнято називати протокоринфським шоломом.
До 6 століття до н.е. конструкція шолома розвивалася, і він набув більш ергономічної форми з масивнішими загнутими нащічниками, які прикривали і шию воїна.
Гопліти були заможними громадянами і серед них широку популярність здобуло виготовлення коринфського шолома з гребенем і різноманітним плюмажем. Саме в такому вигляді коринфський шолом отримав свою найбільшу впізнаваність. Гребінь із кінського волосся кріпився зверху і надавав воїну витонченого вигляду, а також візуально робив його зріст вищим.
Головним недоліком коринфського шолома було його основна перевага — закритість. Під час бою у такому шоломі було важко не тільки орієнтуватися, але й дихати.
Тому грецькі воїни одягали його повністю безпосередньо перед зіткненням. Решту часу він знаходився у зсунутому положенні на маківці. Саме у такому положенні ми бачимо шолом на воїнах на багатьох зображеннях і статуях. Цей образ був настільки впізнаваним і близьким грецькій культурі, що на його основі навіть виник окремий тип — апуло-коринфський шолом.
Апуло-коринфський шолом — це шолом відкритого типу, який імітує коринфський шолом у похідному положенні, коли воїн зсував його на потилицю. На верхній частині для імітації виконувалося карбування або малюнок найбільш впізнаваних рис коринфського шолома — отворів для очей, рота і характерного наносника.
Він був популярний серед грецьких колоністів в Італії, тому його також називають італо-коринфським шоломом. Така конструкція була найбільш поширена в області Апулія на півдні Апеннінського півострова, завдяки чому і отримав свою назву.
Грецькі колоністи в Італії, яка тоді називалася Великою Грецією, мали власну ремісничу школу, яка створювала унікальні типи шоломів. Так зустрічаються шоломи коринфського типу лише з прорізом для очей і закритим ротом. Також трапляються декоративні роги, що було незвичним для коринфського шолома.
Апуло-коринфський шолом поступово почав зникати з грецького військового середовища в Італії після завоювання Апулії Римом.
Розквіт епохи коринфських шоломів припав на Греко-перські війни. Загалом шоломи такого типу були дуже популярні в Архаїчній Греції з 750 до 500 р. до н.е. У цей період грецька військова тактика знову зазнала змін.
На допомогу жменьці багатих громадян-гоплітів, промислово розвинені поліси отримали можливість виставляти величезні маси легкої піхоти. Фаланги також почали виходити на поле бою у легшому вигляді, відновлюючи втрачену через обладунки рухливість. Тепер потрібно було здійснювати складніші маневри, ніж фронтальне зіткнення.
Воїн повинен був краще чути команди і орієнтуватися на полі бою. Тому закриті коринфські шоломи почали відходити на другий план, поступаючись місцем більш відкритим — аттичному, фригійському та пілосу.
Шолом спартанців
Як ми згадували вище, коринфський тип сприймається у культурі як шолом спартанця. Давайте розглянемо, яку роль він відігравав у житті справжньої Спарти.
Дійсно, Спарта, яка знаходилася поруч із Коринфом, майже одразу перейняла і впровадила коринфський шолом у своїх військах. З появою перших спартанських фаланг коринфський шолом також здобув заслужену популярність серед спартанців.
Як і в решті Греції, пік його використання припав на греко-перські війни, в яких Спарта здобула собі вічну військову славу. Саме в таких шоломах билися 300 спартанців у Фермопільській ущелині в 480 році до н.е. Можна впевнено сказати, що завдяки цьому подвигу коринфський тип і став сприйматися як шолом спартанців.
Завдяки цій битві коринфський шолом асоціюється сьогодні зі спартанським воїном, його стійкістю та непохитністю.
Але, як і у всій решті Греції, шоломи коринфського типу в Спарті здебільшого використовувалися до 5 століття до н.е. і поступово вийшли з ужитку. Це було пов’язано зі зміною тактики в грецькому військовому ремеслі, що торкнулося і спартанців.
Як зазначалося вище, на полі бою вийшли величезні маси піхоти, які потрібно було забезпечити. Спарта мала значно менший виробничий потенціал порівняно з іншими розвиненими полісами Греції. Тому спартанська держава потребувала простий і дешевий шолом, на який не витрачалося б багато ресурсів.
Більше того, завдяки своїй більшій виучці та професіоналізму, спартіади могли дозволити собі менший захист, збільшуючи тактичний огляд. І незабаром рішення на користь простоти й масового виробництва було прийнято. Так і з’явився найпопулярніший шолом серед спартанців — пілос.
Саме з ним спартанці асоціювалися серед своїх сучасників протягом 5 століть, тоді як коринфський шолом був популярний у Спарті лише три століття.
Шолом Конос або конічний шолом
Пілос (давньогрец. pîlos) — це тип конусоподібного давньогрецького шолома відкритого типу, який не закриває обличчя воїна. На відміну від важких коринфських шоломів, пілос був набагато легший, а також забезпечував кращу вентиляцію та видимість.
Свою назву шолом отримав завдяки однойменній повстяній шапці. Вона була дуже популярна серед моряків, мандрівників та ремісників.
Пілос виготовлявся з цільного шматка бронзи, що робило його досить міцним. Він набув популярності серед грецьких воїнів за часів Пелопоннеських воєн (431—404 до н. е.).
Завдяки простоті виготовлення, поліси змогли озброїти ним величезну кількість легкої піхоти. Незабаром конусоподібний шолом почали використовувати і важкоозброєні піхотинці-гопліти. Як зазначалося вище, особливо він припав до душі спартанцям, які впровадили його у всьому війську. Таким чином, пілос став найпопулярнішим і найдовговічнішим шоломом Спарти.
Зустрічалися також вдосконалені версії пілоса, які доповнювалися нащічниками, невеликими полями та наносниками – для покращеного захисту. Одним із таких варіантів став македонський конос, який успадкував форму пілоса, але був удосконалений для кращого захисту та зручності в бою.
Конос (дав.-грец. κῶνος, “конус, дзиґа”) — це конічний македонський шолом, що використовувався в бою в елліністичну епоху. Його загострена форма схожа з повстяною шапкою пілосом, яку носили під коносом як внутрішній захист.
На відміну від пілоса, конос мав тонкий виступаючий обідок біля основи і щільно прилягав до голови воїна. Пізніше до нього додавалися бронзові щічники для додаткового захисту. Пілос і конос використовувалися грецькими та македонськими солдатами протягом всієї епохи еллінізму (323 до н.е. — 31 р. н.е.). Конос за часів Філіпа Македонського був стандартним шоломом македонської фаланги. Проста конічна конструкція продовжила своє існування в шоломах Середньовіччя.
Халкідський шолом
Незважаючи на масове виробництво простих шоломів, продовжувалося використання і більш закритих типів. Заможні громадяни та знатні воїни були готові платити за більший захист і витончений вигляд.
Логічним розвитком закритого коринфського шолома став халкідський шолом. У 6 столітті до н.е. він почав стрімко набирати популярність. За найпоширенішою версією свою назву він, ймовірно, отримав завдяки Халкідіці (Халкідонському півострову) на північному сході Греції, де вперше почав зустрічатися масово.
Порівняно з коринфським шоломом, конструкція халкідського дозволяла власнику краще чути і бачити. Шолом став легшим і значно зручнішим для воїна.
Халкідський шолом — конусоподібний закритий шолом з відкритим обличчям і нащічниками з фігурним вирізом за формою обличчя. Характерною рисою шолома став також невеликий наносник. Вперше з’явився в другій половині 6 століття до н.е. і був особливо популярний у Греції та на півдні Італії в 5-4 століттях до н.е.
Конструкція шолома могла бути цілісною або з нащічниками, прикріпленими на петлях, що не тільки спрощувало його будову, але й полегшувало процес одягання.
По суті, шолом був удосконаленою версією пілоса, з нащічниками і наносником. Спочатку нащічники виготовляли індивідуально за формою обличчя власника.
Згодом, щоб зробити шолом більш універсальним, нащічники стали кріпити на петлях або шарнірах. Як і в попередніх видах, для комфорту і амортизації всередині шолома і нащічників прикріплювали шкіряну підкладку.
Наносник виконував скоріше символічну роль. Він забезпечував мінімальний захист, проте не обмежував воїну огляд.
Халкідські шоломи також щедро прикрашалися візерунками та різьбою. Як оздобою навершя найчастіше використовували пір’я та хвости, ніж класичний гребінь із кінського волосу.
Найбільшої популярності шолом халкідського типу набув у 5 і 4 століттях до н.е. Його також широко використовували по всьому елліністичному світу, особливо в Греції та на півдні Італії. В Італії конструкцію із нащічниками що кріпились, називали луканським шоломом, оскільки він був дуже популярним у Луканії на півдні Італії.
Аттичний шолом
Логічним удосконаленням коринфського шолома став аттичний шолом. З конструкції халкідського шолома повністю прибрали наносник, що забезпечило кращу видимість.
Аттичний шолом — це давньогрецький шолом із відкритим обличчям і невеликими щічниками. Характерною особливістю є відсутність наносника. Також шолом аттичного типу мав високе навершя, схоже на лобову пластину, що посилювало захист голови. Вважається одним із підвидів більш раннього халкідського шолома.
Назву шолом отримав завдяки регіону Аттика, де розташовувалися Афіни. Він був дуже популярний серед афінських воїнів у 5-4 століттях до н.е.
Щічники в аттичному шоломі робили на петлях. Поза боєм їх відкидали вертикально для кращої вентиляції. Саме в такому не бойовому положенні ми часто зустрічаємо зображення грецьких воїнів у мистецтв.
На відміну від шоломів халкідського типу, в аттичних шоломах як прикрасу частіше використовували традиційні високі гребені. Це робило образ воїна більш архаїчним, уособлюючи грецьку культурну спадщину. Тому шолом користувався популярністю у знатних і заможних воїнів, які хотіли виділитися на полі бою.
Саме його естетичність зробила образ аттичного шолома дуже популярним у грецькому мистецтві. Богів, генералів і знатних воїнів часто зображували саме в аттичних шоломах.
Як художній образ у культурі, різні варіанти аттичного шолома перевершили інші види за довговічністю. У мистецтві вони часто використовувалися для створення архаїчного вигляду. Згодом аттичний шолом став частиною й римської культури, з’являючись на зображеннях римських генералів, імператорів і преторіанців.
Поза межами Греції шолом широко використовували грецькі колоністи в Луканії (на півдні Італії), де археологи знаходять багато зразків. Тим не менш, шолом аттичного типу використовувався по всьому елліністичному світі та народами на його периферії. Наприклад, він був дуже популярним серед самнітів.
В іншій Греції в період Елінізму масово не виготовляли такі шоломи і частіше віддавали перевагу шоломам фригійського типу.
Фригійський шолом
Фригійський шолом здобув популярність у Стародавній Греції у IV столітті до н.е. Своєю формою та назвою він зобов’язаний фригійському ковпаку, який носили фригійці — народ, що проживав на заході Малої Азії (територія сучасної Туреччини).
Фригійський ковпак являв собою головний убір зі шкіри, повсті або вовни зі звисаючою наперед верхівкою. Незабаром він поширився серед сусідніх із фригійцями народів і широко використовувався греками, фракійцями, скіфами, даками та іншими народами Малої Азії, Балкан і Причорномор’я.
Згодом за формою фригійської шапки почали виготовляти шолом фригійського типу. Загнуте вперед навершя чудово захищало голову воїна від ударів зверху, створюючи додатковий простір між стінкою і головою. Навіть якщо навершя пробивалося, лезо застрягало в ньому, не досягаючи верхівки. Виступ також створював тінь, яка захищала очі воїна від сліпучого південного сонця.
Фригійський шолом — це давньогрецький шолом із конусоподібною формою та високим загнутим навершям, що виступає вперед. Шолом створювався за зразком фригійського ковпака.
Задня частина шолома також була закритою, для захисту потилиці воїна. Для додаткової захищенності обличчя до конструкції прикріплювали нащічники. Іноді вони були настільки широкі, що сходилися в нижній частині обличчя, практично повністю його закриваючи, та не обмежуючи огляд. Для більшої виразності на таких нащічниках зображали бороду й вуса, надаючи воїну більш страхітливого вигляду.
Фригійський шолом також користувався особливою популярністю у війську Олександра Македонського. Він був дуже популярний серед сарисофорів та гіпаспістів, оскільки забезпечував максимальний захист і хороший огляд. Пізніше, в елліністичний період, шолом також залишався в ужитку, довівши свою ефективність.
Фракійський шолом
Історики переважно не виділяють фракійський шолом в окрему групу. До фракійського типу часто відносять усі шоломи, що відрізняються від інших основних видів. Назву шолом отримав завдяки пізнішому римському періоду, коли в його варіаціях билися гладіатори «фракійці».
Шоломи гладіаторів-фракійців, також відомі як фракійські шоломи, часто мали високий металевий гребінь або прикрасу на маківці, наприклад, фігурку звіра. Через це фракійський шолом часто асоціюється з високим гребенем і декоративними елементами на його вершині.
Фракійський шолом — це давньогрецький шолом із витягнутим догори та загнутим куполом, що нагадує фригійський. Шолом характеризується наявністю металевого гребеня, і часто відсутній наносник. Назву шолом отримав від римських гладіаторів типу «фракієць».
Такий тип шолома був популярний серед кавалеристів у Македонії, а також серед грецьких колоністів у південній Італії вже в IV—III ст. до н.е. Грецькі воїни стали масово використовувати фракійські шоломи у II столітті до н.е. В елліністичних арміях гребінь фракійського шолома став меншим, а спереду часто додавали козирок для захисту очей від сонця. Нащічники зазвичай мали фігурну форму, обрамляючи обличчя воїна. Проте фракійські шоломи також використовувалися без нащічників, подібно до фригійського ковпака.
Форма з козирком і високим металевим гребенем отримає своє продовження у шоломах кірасирів 19 століття, які використовуватимуться в бою аж до середини Першої світової війни. Цей тип шолома також послужив натхненням для форми французьких касок, які використовувались у Першу та Другу світові війни.
Беотійський шолом
Беотійські шоломи набули популярності серед македонських та грецьких кавалеристів у 4 столітті до н.е. Вони стали візитною карткою найкращої кінноти Александра Македонського — гетайрів.
Вперше шолом такого типу з’явився в регіоні Беотія у VI—V ст. до н. е., звідки й отримав свою назву. Пізніше його перейняли фессалійці, відомі як найкращі вершники Греції. І вже до 4 століття до н.е. його масово стали використовувати інші грецькі та македонські вершники.
Беотійський шолом — це грецький і македонський кавалерійський шолом відкритого типу, схожий за формою на селянський капелюх із широкими полями.
Формою шолом завдячує давньогрецькому капелюху з широкими полями, який носили селяни. Беотійський шолом мав широкі поля, що захищали воїна від сонця та рублячих ударів. Збоку передбачалася спеціальна складка для вух, щоб воїн у розпалі кавалерійської сутички чув звуки сигналів і команд. Відкрита форма забезпечувала хороший огляд і вентиляцію, що було дуже важливо для боїв у спекотному південному кліматі.
Після східного походу Александра Македонського шоломи беотійського типу широко використовувалися в усіх елліністичних державах.
Спадщина
У цій статті ми розглянули всі ключові типи грецьких та елліністичних шоломів, їх унікальні конструкції та еволюцію в період Античності. З римським завоюванням Греції багато елементів грецького військового спорядження були адаптовані до нових військових реалій.
Однак вплив грецьких військових традицій пережив багато століть і міцно вкорінився навіть у сучасній культурі. Сьогодні ми можемо спостерігати зображення грецьких шоломів на логотипах, татуюваннях, графіті та малюнках. Образи давніх воїнів асоціюються із силою та непохитністю.
У безстрашних героях минулого нащадки досі черпають натхнення. У цих образах грецька культура продовжує жити разом із нами, будучи міцним мостом до далекого Античного світу…
